Розділ «Тінь»

— Якщо не вийде законними методами, то… це врешті не в’язниця, — прошепотів Дмитро. — Що-небудь обов’язково придумаємо.

— А зараз розкажи, що трапилося, — попросив Сергій Іванович. — Їхню точку зору ми вже знаємо.

— Напевно, вони вирішили, що у мене був напад.

— Найгірше те, — сказав Дмитро, — що ти покалічив охоронців, тому все набагато серйозніше, ніж могло б бути. Вони дуже хочуть обстежити тебе за повною програмою, і тут ми не можемо нічого зробити.

Мій настрій впав ще на декілька поверхів вниз, і якщо раніше він знаходився на напівпідвальному рівні, то тепер опинився десь в глибокій ямі, а то і в шахті.

— Я не дуже добре це пам’ятаю, — сказав я.

— Не переймайся і тримайся, — підбадьорив шеф. — Ми невдовзі тебе витягнемо. Обіцяю.

— Гаразд. Ви хотіли знати, що трапилось, ну, то слухайте. — І я детально розповів усе, чому став свідком. Без замовчувань і оздоб. Час минув, тепер слід було перестати боятися, що мене можуть прийняти за психа, і діяти разом. Я розповів, як став перетворюватися на перевертня, як цього разу вирішив протриматися до ранку і майже зміг це зробити. Розповів, що бачив цієї ночі і те, чому опинився в кімнаті з черговим персоналом. Єдине, чого не розповів — це про сон, але сон вже не здавався таким реальним, і я вирішив не заплутувати ситуацію ще більше. Під час розповіді я дивився в підлогу, а коли підняв голову і зустрівся поглядом з шефом, побачив біль в його очах. А ще я побачив те, що недарма розкрився — за психа мене приймати ніхто не збирався.

— Який же ти дурень! — не витримав Дмитро. — Чого ж ти мовчав?

— Тихіше, — попередив Сергій Іванович. А потім запитав у мене: — Тоді, коли ти був перевертнем, ти виходив через кабінет Торіна чи через головний вхід?

— Через головний… чорт — означає вони…

— Можливо, і замішані, а може, і ні, — відповів шеф.

— Але камера на стелі.

— На неї у цей момент міг ніхто не дивитися, — пояснив шеф. — Якщо тебе змогли узяти під контроль й інших теж, то не факт, що персонал клініки діє за власною ініціативою. У кожному разі, вночі, коли все і відбувається.

— Цього я теж не можу зрозуміти.

— Не тільки ти, — сказав Дмитро. — Це поки що абсолютно невідомий чинник.

— Що мені робити? — запитав я. — Якщо ви не витягнете мене до ночі, — я невесело усміхнувся, — то я переконаний: щось трапиться. Пам’ятаєте Валентину? Я впевнений, що за неї узялися тоді так, як зараз за мене. Тепер її немає.

— Вона сама себе вбила. Пам’ятай про це, — нагадав шеф. — Ще невідомо, що сталося б, якби вона не зробила цього. А ти цього не зробиш.

— Я вже не так упевнений в цьому. Можливо, для неї то був найкращий вихід.

— Ти повинен триматися, — наполягав шеф.