Розділ «Тінь»

— Довго ж ти добирався, козел.

Я трохи сторопів, як від того факту, що розіп’ятий виявився живим, так і від того, як він почав розмову. Руки і ноги його були безжально прибиті цвяхами, причому мені здалося, що іржавими — хоча це цілком могла бути і засохла кров — і додатково прив’язані до квадратних балок хреста. Цікаво, звідки в пустелі дерево?

— Не зрозумів, — не менш скрипучим голосом вимовив я. Горлянка геть пересохла. — Хто ти?

— А тобі не все одно? — усміхнувся «Ісус», примудрившись при цьому хитро посміхнутися потрісканими губами. Судячи з того, що з ним відбулося, він повинен був перебувати далеко не в найкращому настрої і стані, але розмовляв бадьоро, хоч і хрипло. — Ти що, зовсім нічого не розумієш?

— Абсолютно. А ти, мабуть, місцевий?

— Місцевіше нікуди, — тут він закашлявся, що повинно було означати сміх.

— Давно висиш?

— Вічність.

— Давно. А хто тебе так?

— Кому треба, той і почепив — пояснив розіпнутий. — Сам здогадаєшся, якщо не дурень.

Я не здогадався, але признаватися не став.

— Може, зняти тебе?

— Не тобі мене знімати. Ох, бачу, зовсім ти темний. Нічого не тямиш. Може, пояснити тобі, що до чого? Або йди далі, дивись, кудись і вийдеш.

— Куди?

— Дізнаєшся.

— Що ти все загадками говориш?! — не витримав я. Висиш сам, як дурень, і всяку… херню несеш. Давай викладай, що це за чортовиння навколо! Де я?! І чому?!

— Який ти нервовий. Сонце напекло, чи що? — незворушно поцікавився розіпнутий.

Тут я не витримав і вмазав кулаком по основі хреста. Яким би не був сильний удар, але такого ефекту я не очікував: хрест похитнувся і почав повільно хилитися. Виявляється, стояв він просто на землі. І тепер почав падати. Я відстрибнув від гріха подалі і зі страхом почав чекати, поки споруда звалиться. Хрест був важким, і тримати або пом’якшити його падіння я ніяк не міг, тому робити нічого не став.

— Я ж не сказав! — раптом прохрипів мужик. — Ти повинен дістатися до нього. Коли добере…

Тут хрест досяг поверхні землі, але замість того, щоб ударитися об неї, він, як у воду, провалився кудись углиб, піднявши в повітря хмару пилу, і зник з моїх очей. Приголомшений, я стояв на краю воронки, що утворилася в ґрунті, на дні якої не було зовсім нічого, і ніяк не міг зрозуміти, що ж відбулося. А потім обережно зробив крок ближче. Нога провалилася в пісок, немов там нічого і не було, я не втримав рівноваги — дуже був ослаблений переходом — і, безглуздо махаючи руками, провалився слідом за хрестом.