Розділ «Тінь»

— По багатьох ознаках. Голос, чи риси… морди, і груди, якщо це можна так назвати. Я не помилився, можеш бути упевнена.

— Значить, жінка. Я придивлюся до пацієнток.

Я кивнув на знак схвалення.

— Персонал теж не можна відкидати. Під підозрою всі, хто має подряпини. Приблизно як у мене. Я біг через ліс і подряпався, вона теж могла одержати декілька. Крім того, можливо, помітиш щось дивне. Ти все-таки психолог.

— Я зрозуміла, — кивнула Олена. Трохи помовчала, поки я їв, а потім додала: — Не подобається мені твоє обличчя.

— Важке життя настало, — спробував я відбутися жартом. — Вирішив, що коли це все закінчиться, візьму відпустку як мінімум на два місяці.

— І поїдеш на Канари.

— Швидше полечу. Ех, не вистачить грошей на Канари.

— Тоді до Криму.

— Напевно, вже пізно. Тобто холодно вже туди їхати. Гаразд, поміркую потім.

— Придумав, що скажеш Галині Леонідівні?

— Ні, — чесно сказав я. — Але що-небудь придумаю. І взагалі, адже я псих. Мені й покалічитися можна.

— Тоді тобі зроблять лоботомію, — погрозила Олена.

— Не страшно — до мозку не дістануть. А поголитися все-таки доведеться.

— Може, тебе припудрити? — запропонувала Олена.

Пропозиція, звичайно, не була позбавлена раціональності, адже вона могла приховати деякі огріхи моєї теперішньої зовнішності, але як нормальний мужик, я поставився до неї із зрозумілою часткою скептицизму. Мабуть, на обличчі це відобразилося достатньо явно.

— Помітно не буде, — правильно зрозуміла мене Олена. Зате ти зможеш уникнути лоботомії. Ну, як — згоден?

Я пробурмотів щось невиразне. Олена зрозуміла це по-своєму і, сказавши, що зараз повернеться, вибігла з кімнати. А я отримав нагоду знову зібратися з думками й поголитися. Думки вже ганяли в голові майже як раніше. Приблизно, як на ранок після порядної пиятики. Нічна подія вже встигла трохи потьмяніти, а позбувшись фарб, вже не здавалася такою вражаюче реальною. Я майже був упевнений, що незабаром взагалі перестану сприймати її як реальність. Залишиться лише сон, в якому мені снилося, ніби я став перевертнем. А сон ніколи довго не лякає, він блякне і, врешті-решт, забувається. І це буде сном до тих пір, поки «сон» не повториться. Я дуже сподівався, і готовий був піти на які завгодно жертви, щоб цього не сталося.

У обід подзвонив Діма. До цього моменту я вже встиг відійти від нічної події настільки, що почав сумніватися у власній ненормальності. І навіть перестав думати про останній сеанс, вірніше сказати, допит, який влаштувала мені Галина Леонідівна. Якою ж уїдливою бабою вона виявилася! Все хотіла навідними питаннями заплутати мене, а потім зловити на брехні. Не знаю — здається, я все ж таки гідно відбив її наступ. Звичайно, вона щось підозрює, але напевно не те, що було насправді. І прямо звинуватити мене в брехні вона теж не могла. Я розповів їй історію про те, як вчора впав в кущі, злякавшись пацієнта, який проходив поруч. Мені нібито привиділося, що цей пацієнт, ну, щось подібне до… перевертня. Леонідівна лише гмикнула. Я не міг відкидати того, що у всьому цьому чортовинні замішані люди з персоналу клініки. Але по її реакції на свою розповідь нічого не зміг визначити. Та все ж я вважав дуже підозрілим те, що події, котрі відбувалися в клініці та її околицях, ігноруються керівництвом і лікарями клініки.

— Привіт, як справи? — пролунав в трубці голос Дмитрика.