Розділ «Тінь»

Я завжди, ЗАВЖДИ прокидався, коли відчував уві сні оргазм! Мозок неначе увімкнули, але не повністю. Я зрозумів, що відбувається щось неприродне, але відчував це лише якоюсь невеликою своєю частиною. Одна частина мене все ще насолоджувалася, притиснувши до себе цю… це чудовисько, а друга, усвідомивши, що до сну те, що відбувається, не має жодного стосунку, почала поволі брати контроль над тілом. Страх ще по справжньому не прийшов. Дуже сильними були попередні емоції, і страх тільки підкрадався, ще не знаючи, з якого боку підступити. Я відсторонився від неї і спробував встати. І не зміг. Страх зробив маленький обережний крок до серця. Вона повернула до мене свою морду. Паща була широко розкрита і з білих зубів текла слина. Вона відчула зміну в моїй поведінці, але ще не зрозуміла, що стало цьому причиною. Я відсторонився, а вона зрозуміла це по-своєму і, стрибнувши до мене, лизнула в обличчя. Запахом свіжої крові дихнула мені прямо в ніздрі. Страх зробив ще один крок до серця. Я заревів і відштовхнув її від себе. Став рачки, тому що на ноги зіп’ястися все ще не міг. Потрібно було бігти, бігти назад. А вона стояла на шляху, все ще не розуміючи причин моєї поведінки. Тоді я просто стрибнув на неї, збив з ніг, і побіг, Залишивши позаду було ображене скиглення.

Я біг, з кожним кроком усвідомлюючи весь неймовірний жах того, що відбулося. Я біг, і з кожним стрибком це ставало все важче і важче, покриваючи серце кіркою льоду. Біг, доки не спіткнувся і не впав, перекидаючись і дряпаючи шкіру.

Шкіру?

Я поглянув на руку — вона була моєю. За спиною пролунало завивання. Таке завивання я вже чув — завивання полюючого перевертня. Я схопився на ноги і понісся до підкопу, на моє щастя до нього залишилося кілька метрів. Не знаю як, але мені вдалося добігти до нього швидше, ніж вона змогла мене наздогнати. Я був абсолютно голим і дуже чітко уявляв собі, чим обернеться наша пряма сутичка. Крізь підкоп я пролетів швидко, майже як тюлень упірнає в ополонку, встигнувши відзначити лише те, що він став істотно більшим. А перевертень залишилася в лісі. З невідомої мені причини вона не стала мене переслідувати на території клініки. Може, вже встигла втамувати свою кровожерливість, загризши якого-небудь звіра ще до того, як ми зустрілися, а може, зіграло те, що ми з нею… Не знаю. І навіть не хочу знати.

Дмитро припаркував машину досить далеко від обласної лікарні, і цей факт ніяк не міг підняти вже зіпсований зранку настрій. Боліла голова, хоча й випили не так вже багато. Бувало, що пив і більше, та й продукт був далеко не найякіснішим, але голова на ранок була майже як огірочок. Тепер же, як на зло, тріщала. Грішити на коньяк можна було скільки завгодно, але, швидше за все, справа була не в ньому. Просто так вийшло — іноді болить, а іноді — ні. Положення Сонця і зірок, або магнітна буря, й таке інше.

У палату його пустили без проблем. Це було дуже до речі, до того ж вказувало на те, що Торін почуває себе нормально. Якщо чесно, то Дмитро не вельми б здивувався, якби його повідомили, що доктор Торін, на превеликий жаль, помер цієї ночі. Це було б навіть логічним продовженням дня. Але, як би там не було, він з доктором зустрівся без проблем.

— А — Соболєв, — голос Іллі Матвійовича був на диво бадьорим. Він махнув рукою, вказуючи на стілець, що стояв поряд з його ліжком.

Дмитро пройшов до ліжка доктора і з полегшенням сів на стілець. Цього разу палата Торіна була одиночною — мабуть, зарплата йому це дозволяла. І це було до речі. Хоч шепотітися не було необхідності.

— Доброго ранку, — привітався Дмитро.

— І вам того ж.

— Непогано було б, — скривився Дмитро.

— Погані новини? — насторожився Ілля.

— Я б не сказав, що погані. Дещо трапилось, але… просто макітра тріщить. У вас немає чогось: морфіну, ЛСД або хоч би травички? Хоча ні, конопель не треба.

— А анальгін підійде? — Ілля досить важко нахилився до тумбочки і, трохи попорпавшись в купі пігулок та іншого дріб’язку, відірвав одну і простягнув Дмитрові. — Повинно допомогти, морфіну мені не дають. — Коли той проковтнув пігулку, навіть не попросивши запити, Торін продовжив: — А зараз розповідайте, що у вас там трапилось.

Дмитро коротко розповів, як вони ходили вистежувати примару. Потім доктор почав уточнювати, і довелося фактично розповідати все заново. Коли цікавість Іллі Матвійовича була задоволена, Дмитро нарешті дістав можливість отримати відповіді на питання, котрі його цікавлять сюди й привели.

— Тепер я хотів би дізнатися дещо у вас.

— Чим зможу, — люб’язно погодився Ілля Матвійович.

— Мене цікавить пацієнтка Лінда Товстун. Що ви можете про неї розповісти?

— Гм. А що вас цікавить?

— Нам з Ігорем незрозуміла її таємнича поява в клініці. Це по-перше. А по-друге — чому вона знаходиться в підвалі?