Розділ «Тінь»

— Якщо вона дізнається, то просто душитиме нас, — засміялася молода, судячи з голосу, жінка.

— Якщо не скажеш, то ніхто не дізнається, — відповів чоловік. — А ти не скажеш, — він гмикнув, — а це значить, ризику ніякого.

— У тебе завжди все просто і жодних проблем, — дорікнула жінка. — А я боюся.

— Не бійся.

Пролунало гучне цмокання, і я зрозумів, що моє вбивство наразі відкладається. Якщо вони не надумають, звичайно, зайнятися цим за столом начальника. А в тому, що вони саме для цього зайшли в кабінет головлікаря, я не сумнівався. Якщо у мене і були якісь сумніви, то вони розвіялися відразу ж, як я почув, що вони завалилися на диван, що стояв в кабінеті. Звідти вони не могли мене побачити, якщо не видам себе сам.

Спочатку вони займалися сексом на дивані, і я був у відносній безпеці. Потім самоявлений мачо заявив:

— Давай на столі.

Через декілька секунд стіл затремтів, і я зрозумів, що він виконав своє бажання. Стіл почав рівномірно розгойдуватися. І навіть зрушуватись з місця! От, дурень! Я почав відповзати разом із столом.

— Тут незручно, любий, — це вже був жіночий голос. — Давай повернемося на диван. І дивися, що ти наробив.

Стіл здригнувся і почав рухатися на попереднє місце. Я разом з ним. Потім над головою зашаруділи папери, але довго наводити порядок мачо не став і незабаром з боку дивана знов донісся ритмічний характерний шум. На мій превеликий жаль, одного разу парочці не вистачило. Вони зробили це двічі, хоча мачо наполягав і на третьому. Крапку поставила жінка, нагадавши, що їй треба завершити обхід. І вони ретирувалися. Я виліз з-під столу й нарешті зітхнув з полегшенням. Швидко повернув теки на місце, поправив папери на столі — мачо, звичайно ж, не вельми старався, наводячи там лад, дурень, та й світло вони, звичайно, не вмикали. Було не до того.

Коли я виліз з вікна кабінету головлікаря, небо вже почало сіріти. Треба було поспішати. Проте не вийшло. До своєї кімнати я зміг потрапити тільки через півгодини. То на охоронця трохи не наткнувся, то на медсестру. Але як би там не було, я все-таки пробрався до кімнати і, не забувши забарикадувати двері, упав на ліжко.

Якщо чесно, то горілка мені вже добряче набридла. Я ніколи не був прихильником цього улюбленого в нашій, та і не тільки в нашій, країні напою. І ніколи не розумів укоріненої думки про те, що горілка чистий і тому безпечний продукт, а ось, наприклад, коньяк начебто пахне блощицями та й голова від нього болить. У мене не болить. А клопами пахне не коньяк, а «коньяк» — та ж горілка, звичайно найпаршивіша, а то і паленка, з додаванням в кращому разі чаю, а в гіршому — взагалі незрозуміло яких інгредієнтів. Не був я згоден і з частково справедливим твердженням, що змішувати алкогольні напої не слід ні в жодному разі. Горілку з пивом — згоден. Але як же у такому разі бути з різноманітними коктейлями? Ігнорувати? Безглуздо. Я ось частенько любив почати з коньяку, а закінчити вином. Звичайно, все повинно бути пристойної якості. І звичайно, не приймати більше, ніж рекомендує медицина. Ну, гаразд — не більше п’яти медичних норм.

Саме тому я з таким інтересом і надією спостерігав за рукою Дмитра, що тільки-но занурилась у пакет. Ну ось! Явно не Андрій купував, видно руку столичного інтелігента. Дмитрик поставив невелику пляшку коньяку на столик і поліз знову в пакет за закускою.

— Це що? — якось невпевнено запитав Андрій, що вже встиг вмоститися за стіл, роль якого виконувала тумбочка. За магічними приготуваннями Дмитрика він спостерігав з не меншим інтересом, ніж я.

— Я дві узяв. Окрім Шустова нічого не було, так що не ображайтеся, — відповів Дмитро, викладаючи на стіл ковбасу і сир, а за ними якийсь консервований салат.

— Нормально, — підтримав я.

Андрій ще трохи покрутив носом, видно, стереотипи в ньому були сильні, але надовго його не вистачило. Ми порізали і розклали традиційну закуску по пластикових тарілочках, Дмитро, як старший, розлив по пластикових скляночках коньяк, і підняв свою:

— Ну — за моральну стійкість, — проголосив він.

Коньяк, як з’ясувалося, був цілком нічого. У кожному разі не палений «Борисфен» — ходяча антиреклама всім коньякам.

— Шефу розповів приємні новини? — поцікавився я, закушуючи ковбаскою. Погляд раз у раз зупинявся на вікні. Вечоріло.