Розділ «Тінь»

— Я не знаю, що вам сказати, — тихим голосом, ледве не плачучи, вимовила Даша.

— Як все трапилось? Чому?

— На дорозі щось було. — Вона замовкла, нерішуче подивившись на Діму, і той підбадьорливо кивнув. Хтось стояв на дорозі. Я не змогла добре розглянути… просто на дорозі. Артур почав гальмувати і спробував об’їхати, але щось сталося… якийсь вибух, немов бомба, і нас, тобто машину, викинуло з дороги. Я намагалася йому допомогти, але Артур втратив свідомість. Тоді я узяла його мобільний і викликала швидку. Далі нічого не пам’ятаю, бо сама знепритомніла.

— А цей, що стояв на дорозі, ти більше його не бачила?

— Ні, але…

— Що, але?

— Я не впевнена, що…

— Говори, як є, — підбадьорив Дмитро.

— Мені здалося, що ми її збили.

— Жінку?

— Мені так здалося. Здається, вона була стара. — Вона нерішуче подивилася на мене. — Ви не знаєте, ми збили когось?

Можна було звичайно збрехати, щоб не заплутувати дівчину, але Дмитрик не був упевнений, що від тієї брехні їй стане краще. До того ж вона все одно потім дізнається.

— Ні, не збили. Принаймні, ні лікарі, ні міліціонери, що з’явилися трохи пізніше, нікого не виявили.

— Ясно, — сказала вона і закрила очі.

— Видужуй, — сказав Дмитро і встав. — Дякую, що розповіла.

Він вийшов з палати і попрямував в палату до доктора Торіна. Проте, там доктора не було. На щастя, сусід Торіна по ліжку був той самий.

— Його забрали до обласної, — сказав старий. — В кардіологічне відділення. Щось там виявили з серцем і перевели.

— Давно?

— Сьогодні вранці й забрали. А ви не Соболєв?

— Соболєв, — ствердно кивнув Дмитро. — Він щось залишив для мене?