Розділ «Тінь»

— Навіть дуже добре, — запевнив я, відзначивши, що вона сказала «вночі». Не «минулої ночі», не «тієї ночі» — отже, я пролежав не так вже і довго. Навіть Дмитро ще не повинен був занепокоїтися. — То що з моєю головою?

— У вас струс, і кілька забиттів. Доведеться якийсь час за вами поспостерігати, щоб переконатися в тому, що струс не спричинив за собою наслідків, а так можна вважати, що ви практично здорові.

— Приємно чути.

— Зараз відпочивайте, — сказала лікар, — а увечері, якщо аналізи будуть добрі, зможете повернутися до своєї кімнати.

Мене трохи не пересмикнуло, але я швидко опанував себе. Як подумати логічно, то у всій клініці для мене тепер немає безпечного місця, якщо вампір проник до зачиненої кімнати, на вікнах якої висять грати. І справді, як це він туди потрапив? І взагалі, його спіймали чи ні? Чомусь я мало вірив у це.

Лікар вже прямувала до дверей, коли я зупинив її, запитавши:

— Вал… — я трохи не проговорився, видавши, що знаю, як звуть вампіра, і прикусив язика. — Того, хто напав на мене, спіймали?

Вона повільно обернулася, і я побачив легку усмішку співчуття на її обличчі.

— На вас ніхто не нападав, — м’яко, проте впевнено, сказала вона. — Уночі ви самі себе поранили. Ви не пам’ятаєте?

— Я сам? — по-дурному перепитав я. — Але як? Як я кинув себе на стіну?!

— Заспокойтеся, Галина Леонідівна вже все знає, і повірте, вживе всіх необхідних заходів, щоб подібного з вами надалі не траплялося.

— Сам, кажете?

— Так.

— Добре, — сперечатися абсолютно не хотілося. Як я міг переконати її? Псих! У душі все кипіло, але я лише спокійно вимовив: — Ви можете принести мій телефон? Він на тумбочці в моїй кімнаті.

— Я скажу Галині Леонідівні. Вона зараз до вас зайде, щоб поговорити про подальше лікування.

Вона пішла. А я ще довго не міг опам’ятатися. Не сподівався, що все так обернеться. Сам себе поранив? Що б вони сказали, якби знали, що я здоровий! Був ним, принаймні. Лайно! Як він виліз з підвалу? Сам він цього зробити, звичайно ж, ніяк не міг. Значить, хтось допоміг. Свідомо чи ні, але допоміг. А як потрапив до моєї кімнати? Це взагалі якась нісенітниця! Потрапити до зачиненої кімнати. Теоретично він, правда, міг її якось відімкнути. Якщо йому допомогли вибратися з підвалу, то він цілком міг узяти у цього «когось» і ключі. Швидше за все, так воно і було. Я навіть трохи заспокоївся, знайшовши хоч якесь логічне пояснення події. Одного не розумів, як і раніше: чи замішаний в цьому чортовинні персонал клініки або його частина, чи ні?

Як доктор і обіцяла, незабаром до мене зазирнула Галина Леонідівна. Принесла телефон — хоч на цьому спасибі, — і сівши на куточок мого ліжка і побіжно поцікавившись моїм самопочуттям (напевно вже все знала і так), почала допит.

— Розкажи, що вчора трапилось.

— Ви хочете знати, МОЮ версію? — не стримавшись, уїдливо уточнив я.

— Звичайно, — немов не помічаючи мого роздратування, відповіла вона.