Розділ «Тінь»

— Здається, у вас обох дах поїхав, — серйозно заявила Олена.

— Це означає, що ти мені не повірила? — приреченим тоном запитав я. А ось Дмитру, судячи з обличчя, досі було весело. Щастить декому.

— Хотіла б не повірити.

— І що ж тебе стримує?

— Ілля Матвійович, — відповіла вона. — Адже тоді і він хворий. І цей, що стоїть біля дверей, й посміхається.

— До твого відома, я сьогодні, коли їхав сюди, бачив купу розбитого скла біля дороги, — сказав Дмитро, звертаючись до мене. — І одне дерево якось дуже сильно було пом’яте. Скляні слони в окрузі не водяться, тому я зробив висновок, що там сталася аварія. Я знаю, що ти теж трохи не розбився десь по дорозі. І якщо пам’ять мені не зраджує, ти тоді мало не угробив і цю молоду особу.

— Це тобі Андрій розповів? — зрозумів я.

— Та він. Отже, що ти думаєш про все це?

— Потрібно уточнити, чи була аварія. Якщо хтось вижив, то це вже зачіпка.

— Що означає: «хтось вижив»? — обурився Діма. Зовсім ти песимістом став. Ось завтра з ранку виясню.

— Не зазнавайся, — порадив я.

— Завтра побачиш. Якщо не подзвоню, то я загинув.

— Ти там обережніше їдь, — стурбовано сказала Олена. Мабуть, наш випадок сильно подіяв на неї. — Не жени.

— Я зрозумів, що там хтось розбився, — весело сказав Діма, — тому більш сорока кілометрів не їхав.

— Хитрий, — прокоментував я.

— Обережний, — уточнив Діма.

Вони ще трохи поговорили, але, помітивши, що я засинаю, поквапились покинути кімнату. А я забарикадував за ними двері, підставивши під ручку тумбочку під нахилом, й завалився спати.

Із ментовки Діма повертався трохи веселішим і разом с тим трохи сумним. Ситуація з аварією виявилася не безнадійною. На жаль, загинув водій, але його пасажирка виявилася живою, навіть не дуже сильно потерпіла. Зараз вона знаходилася в лікарні, в тій самій, де був і доктор Торін. До нього теж можна було забігти, навіть потрібно, але спочатку до дівчини.

Цього разу йому поталанило більш ніж при відвідинах доктора. Молода жінка, що сиділа в кімнатці реєстрації, без зайвих питань вказала йому палату, де знаходилася потерпіла. Варто було лише назватися хлопцем пацієнтки. Увійшовши до палати, Дмитро без проблем знайшов Дашу. Окрім неї в палаті більше не було молодих дівчат, та й лейтенант, з яким Діма спілкувався в міліції, дуже детально описав потерпілу. Підійшовши до ліжка, Дмитро підсунув до неї стілець і без дозволу сів.

— Добридень, — привітався він, дивлячись на відчужене обличчя Даші, яка лише мигцем й без інтересу подивилася на відвідувача і відвернулася, втупившись в стелю. — Я розумію, тобі зараз не до розмов, але я хотів би дізнатися, що трапилося. Я — колега Артура. Розумієш, я здогадуюся, що робив Артур з молодою дівчиною на тому місці, де відбулася аварія. Але повір — мене це абсолютно не обходить, проте хотілося б знати. Все-таки ми з ним не один рік знайомі. Ти мене розумієш?