Розділ «Тінь»

— Скільки?

— Традиційний — сто, оральний — сто двадцять, ана…

— Не треба, — швидко перервав її Артур. Ціни для траси були невисокими, проте, й не копійчаними, а це означало, що дівчина, як мінімум, не наркоманка і ще не розучилася себе цінувати. — Зупинимося на традиційному. Добре впораєшся, отримаєш сотню. А зараз показуй, де можна припаркуватися, а то справді на трасі якось незручно.

Артур зрушив машину і за вказівкою дівчини на найближчому повороті — перед самими Лазеньками — звернув на вузьку, але добротно заасфальтовану дорогу, що вела до лісу.

— Дорога тупикова, — пояснила дівчина, — і веде до елітної психлікарні, тому вночі тут ніхто не їздить.

— І ти там живеш? — запитав він.

— Н-ні.

— А що так невпевнено? — посміхнувся Артур.

— А-а. Я думала, що ти серйозно, — теж посміхнулася вона.

— Ні, несерйозно. Як тебе звати? — Артура звичайно не цікавили такі подробиці, але на цей раз щось найшло. Може, дівчина сподобалася, а може, просто захотілося хоч на деякий час уявити, що поряд не повія, а просто незнайомка.

— Даша, — просто відповіла та.

Не Олекса, не Лола або «просто Сексі», як видала одна з міських, а просто Даша. І Артуру це теж сподобалося.

— А я — Артур.

Машину він зупинив, коли вони майже під’їхали до лікарні. Даша зробила свою справу просто, але із смаком, і трохи відпочивши та чесно, як і обіцяв, розплатившись з дівчиною, він поїхав назад. Не дивлячись на те, що він тільки що займався сексом, очі почали наполегливо злипатися. Напевно, дався взнаки важкий день на роботі. Сьогодні пройшлося розгрібати купу проблем, пов’язаних з прийманням нового товару на складі, і він неабияк потріпав собі нерви. Потрібно було давно взяти собі помічника, але жадібність досі не дозволила цього зробити. Тепер же, при розширенні бізнесу, це було неминуче.

— Висадиш мене на повороті, — попросила Даша.

— Може, підвезти до будинку? — запропонував він, обернувшись до неї.

— Не треба, — похнюпилася та.

— А телефон даси?

— Сподобалося?

— Давай, не ламайся.