Розділ «Тінь»

— Я ненадовго.

— Добре, його стан вже цілком стабілізувався, — махнув рукою парубок. — Пройдіть до кінця кімнати біля вікна.

— Спасибі. Виходить, він уже поправляється?

— Уже сьогодні переведемо до загальної палати, — оптимістично заявив інтерн. — Тільки недовго, бо, як доктор помітить, буде гавкати… хоча не розумію, чесно кажучи, цих заборон.

— Я недовго, — ще раз запевнив Дмитро і вирушив у зазначеному напрямку.

Доктора він мигцем бачив у психушці, коли відвідував Ігоря, але пам’ятав погано й, підійшовши до лежачої літньої людини з м’ятою борідкою й забинтованою шиєю, про всяк випадок уточнив, хоча в цьому майже й не було необхідності:

— Ви Ілля Матвійович, якщо не помиляюся?

— Так, а ви?

Голос у доктора був слабким, і не просто слабким. Він був якимось приреченим.

— А я колега Ігоря Байди.

— А-а. А я думав, коли вже мене відвідають, — голос доктора трохи повеселішав. — Мушу визнати, що ви спрацювали не дуже оперативно. Що ж, давайте поговоримо.

— У мене небагато часу, так що давайте будемо гранично лаконічними. Отже, що відбулося тією ночі? Я знаю, що вас покусав ваш пацієнт, але чому ви туди пішли вночі, і як він зміг вас так покалічити — це нам з Ігорем не зовсім зрозуміло.

— Чому я там виявився, сам не знаю, — винувато сказав Ілля Матвійович. — Я начебто побачив, що двері в підвал відчинені, і пішов перевірити, а потім уже зрозумів, що їх відмикаю. Мені здалося, що я повинен провести сеанс терапії. У голові все переплуталося, і я не міг зосередитися й логічно все осмислити й, зрештою, опинився в камері Валерія. А потім він напав на мене.

— Він виглядав, як вампір?

Ілля спочатку довго не відповідав, але серйозний тон Дмитра змусив його зізнатися.

— Так. Валерій виглядав як вампір. Я не знаю, як це пояснити, може бути, це тільки мені так здавалося. З огляду на те, що діялося з моєю головою, я не виключаю, що це було щось на зразок галюцинації. Дуже реальної галюцинації.

— А потім ця галюцинація на вас накинулася й ледве не вбила, — скептично додав Дмитро. — Ні, не обманюйте себе, Ілля. Навіть якщо у вас і були галюцинації, то не вони привели вас до операційної. Та-ак, що ви бачили, ми з’ясували. Залишилося з’ясувати, як це виглядало з боку людей, які вас урятували.

— Можете й не намагатися з ними поговорити.

— Але з вами я розмовляю.

— Я виняток, — запевнив доктор. — І потерпіла сторона. Хоча, справа ваша. До речі, Ігор знайшов ключі?