Розділ «Тінь»

— По-моєму, ти зараз просто сама не своя, після того, як довідалася про те, що трапилося з доктором.

— Звичайно, я сама не своя, — легко погодилася дівчина.

— І трохи перенапружуєшся, — я встав із лави, маючи намір піти. — Якщо я прийду до висновку, що у всій цій історії є що розслідувати, обов’язково тобі скажу. І дякую за бажання допомогти — я це оцінив.

Я встав і повільно рушив до будинку, але зупинився й, повернувшись до дівчини, що так і залишилась сидіти на лавці, буденним тоном поцікавився:

— А з доктором все в порядку? — По кислому й скривдженому виразу її обличчя зрозумів, що мої потуги увінчалися успіхом — вона більше сама не запропонує допомоги.

— Нормально.

— Він живий?

— Так.

Я невиразно гмикнув і швидко повернувся, щоб Олена не побачила, як мене втішила ця новина.

Опинившись у своїй кімнаті, я набрав по мобільному Дмитра. Я так і не повідомив йому про те, що трапилося з доктором, вирубався, тільки-но добрався до ліжка. Навіть одяг забув зняти. Чесно кажучи, не очікував від себе такого після всього, що трапилось, і цей факт зранку трохи мене налякав. А ще налякала Галина Леонідівна. Коли вона вранці постукала в двері моєї кімнати, я все ще спав, лежачи на ліжку в закривавленому одязі. Довелося змусити її понервувати і плести всіляку дурню, поки переодягався. Зате тепер я черговий раз довів, що не просто так потрапив до цього закладу.

Дмитрик довго не відповідав, а коли відповів, то сказав лише, що через п’ять хвилин передзвонить і перервав зв’язок. Передзвонив він не через п’ять і навіть не через десять хвилин, а через п’ятнадцять.

— Що в тебе? — відразу поцікавився він.

— Саме це я хотів запитати в тебе. А потім розповім, що трапилося в мене.

— Виходить, щось все-таки трапилося.

— Ти перший.

— Добре, — погодився Дмитрик. — Сміття я викинув в річку, будемо сподіватися, що спливе воно не швидко.

— Ти маєш на увазі… — Я перервався, тому що до мене із запізненням дійшло, що по мобільному дійсно варто бути обережним у таких справах.

— Саме це я й маю на увазі, — трохи роздратовано відгукнувся Дмитрик. — Не зміг придумати, що з ним робити й просто викинув. Візуально воно виглядало як звичайне сміття, а розкривати мішок і дивитися, що там усередині, не було можливості.

— Правильно. Навряд, чи ти виявив би якісь відхилення усередині, якщо зовні все нормально.

— От і я так вирішив.