Розділ «Тінь»

— Щоб я здох, — застогнав я.

У холі, на дивані, оточений двома охоронцями й медсестрою, лежав Ілля Матвійович. Навіть із досить великої відстані я прекрасно бачив кров. Багато крові. І, як видно, вся вона належала докторові. У горлі застряг клубок: лікар був мертвий. Я відсахнувся від вікна, тому що камера на стелі, почала повертатися в мій бік. Їй було однаково, що відбувалося поруч; вона абсолютно байдуже крутилася й фіксувала події своїм скляним оком. Мені потрапляти в це око було ні до чого. Особливо, тепер. У цей момент найкраще було б опинитись у своїй кімнаті, але як туди проникнути, минаючи хол, я не уявляв. Довелося чекати. Часто заглядати у вікно я не став, лише один раз ризикнув це зробити й переконався, що доктор поки що живий. Це трішки додало мені оптимізму, хоча я й усвідомлював те, що його стан досить ненадійний. А ще я зрозумів, хто це з ним зробив — рана на шиї й відкриті двері у підвал приміщення вказували тільки на одну кандидатуру. Що ж, перевертень уже довипендрювався… Коли під’їхала швидка, мені довелося відступити вглиб парку. Я сховався за стіною з густих підрізаних кущів і відтіля спостерігав, як повз мене майнули охоронці з ношами та медсестра, прямуючи до машини, що чекала за воротами. Зненацька я зустрівся поглядом з доктором, коли його проносили повз мене. Його голова була повернена в мій бік, і сам він був при пам’яті. Вистачило одного погляду. Через пару секунд об землю щось брязнуло, і, коли люди з носилками вийшли за ворота, я блискавкою кинувся до того місця, підозрюючи, що саме залишив мені доктор. У темряві я не зміг розглянути предмет, але нишпорив по землі недовго й невдовзі мої долоні намацали холодний метал. Тепер у мене були ключі.

Удень у мене відбулася зустріч із Оленою. Випадковою її назвати було важко, тому що я знайшов собі найнепримітніший куточок в парку, намагаючись відпочити й прояснити мозок після вчорашніх подій, і не розраховував на компанію. За цим приємним заняттям мене й застала новоспечений доктор. Вона мовчки підсіла на мою лавку, і спершу здавалося, що починати розмову вона наміру не має (і я був би зовсім не проти), але потім таки зважилася.

— Я згодна, — вимовила вона без вступу.

— Тоді роздягайся, — посміхнувшись краєчком рота, запропонував я.

Вона обурено повернула до мене голову, але, зрозумівши, що я жартую, спокійно відповіла:

— Я згодна тобі допомагати у твоєму розслідуванні. Я не впевнена до кінця, що ти кажеш правду, але ці смерті… і останній випадок — це щось жахливе. Я не впевнена, але якщо… ти маєш рацію, то…

Як би я зрадів, почувши ці слова раніше! Наприклад, учора. Тепер же я прийняв тверде рішення й не збирався від нього відмовлятися — більше нікого не підставляти. Особливо її.

— Я навіть не знаю, що тобі сказати, — я, намагаючись, щоб голос звучав як найбільш непевно й у той же час чесно. — Загалом, я вже не впевнений, що ця справа має під собою щось специфічне. Адже я так дотепер і не зрозумів, звідки вітер дме, а це вже багато про що говорить.

— Але, Ігор! На Іллю Матвійовича напав учора його пацієнт! Звичайно, він був маніакально-депресивний, але такого з ним ніколи не траплялося. Я знаю, бо читала його історію хвороби. І це відразу після того, як одна з наших колег так жахливо наклала на себе руки.

— Не так давно ти стверджувала, що це цілком природно в її стані.

— І не відмовляюся від своїх слів, — не занадто, на мій погляд, упевнено заперечила вона. — Могла. І вчорашня подія могла цілком трапитись з природних причин, але два… ні, три, не зовсім з’ясованих випадки підряд — це вже занадто.

— Просто обставини, — філософськи заперечив я.

— Може бути. А якщо ні? Якщо ти не помилявся?

— Тоді я мав рацію.

— А ти щось збираєшся робити?

— Так. Я збираюся поспати.

— Не знущайся, будь ласка.

— Я справді не розумію, чому ти раптом вчепилася за мою пропозицію, — щиро сказав я. — А як же медична таємниця, про яку ти говорила? А як же твій страх втратити роботу?

— Я не збираюся себе компрометувати. Просто я подумала, що відповідно з силами та можливостями могла б допомогти тобі й собі розібратися в цій справі. Якщо виявиться, що ці події випадковість, буду лише рада.