Розділ «Тінь»

— Звідки? Ми ж усі в одному човні.

Вона не відповіла, та я й не очікував, що все буде просто й легко. Через хвилину мовчання я продовжив спробу.

— Чомусь мені здається, що ти не зовсім вписуєшся в цю ідилію. У всякому разі, мені не захотілося ще до когось підійти.

Вона підняла на секунду очі, мляво глянувши на мене, й одразу відвела погляд.

— Тебе тут не було раніше.

— Я прибув тільки вчора ввечері.

— Ясно. І відразу прийнявся зваблювати симпатичних пацієнток?

— Чому зваблювати? — я додав до голосу скривджені нотки. — Просто нудно стало, вирішив з кимось познайомитися.

— Ти не тому сюди потрапив? — начебто не чуючи мене, запитала жінка.

— Чому? — не зрозумів я.

— Добре, можеш не відповідати. Проїхали. Я — Валя, — вона знову підняла на мене погляд і цього разу затримала на мені увагу рекордний від нашого знайомства час. — Тебе теж якось звати?

— Так у мене є ім’я. Мене звати… мене звати… Як же мене звати?

Перший раз за увесь час нашого знайомства її обличчя осяяла легка посмішка, й відразу стало видно, наскільки вона молода. Не знаю, що з нею трапилося, чому з лікаря вона перетворилася на пацієнтку, але ця подія мала бути чимось неординарним.

— Ігор, — я теж посміхнувся. Контакт почав налагоджуватися. Тепер головне не наробити помилок. — Незважаючи ні на що, приємно познайомитися.

— Мені теж. Більшість пацієнтів не настільки нормальні, як ти.

— Дякую за комплімент.

— Немає за що. Шкода, що вони досі набирають нових пацієнтів.

— А чому б і не набирати? — насторожився я, але на голосі це не відобразилося. — Ми ж гроші платимо.

— Ти не зрозумів, і не можеш зрозуміти, — тут вона потупилася, щось згадавши. Здавалось, ніби вона хоче щось сказати, проте… — Не звертай уваги на мої слова — це все мої фантазії. Забудь.

— Уже забув, — легко погодився я. — Може, пройдемося? Я бачив тенісний корт. Покажемо цим ледарям, що можна не тільки сидіти в парку й медитувати, осягаючи істину й прилучаючись до світового розуму.