Розділ «Тінь»

— Що-небудь ще придумаєш дотепне? — тихо, але виразно в тій тиші, що обкутала кімнату, вимовила Лінда. Голос був її, наскільки я пам’ятав, але щось говорило мені, що говорить не вона. Здається, це було те саме шосте відчуття. — Або вже закінчив?

— Що тут скажеш? — трохи розгублено відгукнувся я.

— Тобі не цікаво, навіщо ти тут живий? — Відчуття було таке, ніби розмовляв труп. Губи майже не ворушилися, через що голос був трохи гугнявий, що лише додавало картині моторошності. Одне трохи втішало: мої підозри, схоже, збувалися.

— А ти скажеш?

— Скажу.

— Усе? — не повірив я.

Губи Лінди з помітною напругою розтягнулися у віддаленій подібності усмішки.

— Усе що захочеш, Ігоре. Адже ти журналіст, ти повинен уміти ставити питання. А я відповідатиму.

Щось не подобалася мені ця його відвертість, ох, не подобалася. З іншого боку, мені більше нічого не залишалося, як ставити питання.

— Як мені тебе називати? — поцікавився я.

— Ти не стій, як телепень, сідай поряд на ліжко. Я тебе не з’їм.

Я обережно наблизився і всівся напроти нього чи неї. Мимохідь зауважив, що четверо лікарів, котрі знаходилися в кімнаті, абсолютно не прислухаються до нашої розмови. Парочка, що залишилася біля дверей, здається, зовсім відключилася, втупившись в одну точку.

— Нам не перешкодять, — запевнив Тінь, «побачивши», куди я дивлюсь. — І клич мене так, як кликав. Це ім’я нічим не гірше за інші і в якійсь мірі відображає суть. Питай сміливіше.

Я розгубився. Ось воно, сидить прямо переді мною — причина всіх цих страшних подій, учасником яких я став, готовий розповісти те, що я намагався з’ясувати самостійно. І тепер я не можу зібратися. Та і чи треба мені знати правду, якщо донести її іншим однаково не зможу. Що ховається за його балакучістю: просто бажання розповісти про себе, хай і майбутньому небіжчику, або за цим стоїть щось більше?

— Що ти? — запитав я.

— Я не що, я хто! Ще одне таке питання, і ти помреш прямо після нього.

Я насилу ковтнув і продовжив:

— Ти брат-близнюк Лінди, що не народився?

— Цілком вірно. Радий, що це дійшло до тебе самостійно, поки що ти мене не розчаровуєш.

— Чому… навіщо ти живеш у ній?