Розділ «Тінь»

— Второпав?! — крикнув Петя.

— Авжеж! — Здається, я трохи оглухнув.

— Тоді підводься на ноги і йди допоможи Володі.

— Я в порядку, — пролунало десь ззаду. — От виродок, а я: «спокійний, нормальний хлопець». Якби знали… Давай я його перепакую, і далі пішки. Слухай, а якщо я його трохи повчу, як поводитися, ти нічого не побачиш? Адже треба хлопцеві мізки вставити, хто окрім нас.

І тут він підійшов на відстань викиду руки і легенько заїхав мені у щелепу — зірочки не посипалися, напевно їх в голові не залишилося, але все таки удар був відчутний. Я б легко відхилився, але Петя міцно тримав мене за руки, стоячи позаду. Мене охопила легка паніка — про рукоприкладні звички ментів я наслухався, як і будь-який інший житель нашої великої колишньої батьківщини — але ці хлоп’ята здається були ще нічого.

— Зрозумів? — поцікавився даїшник, що ударив мене, дивлячись на мене мало не доброзичливо, отаким повчально-зацікавленим поглядом.

Я кивнув. Стало навіть якось дивно, що все так швидко закінчилося, мимоволі чекав каверзи. А її не було. Петро розслабився і відпустив мене. Потім мені зняли наручники і зчепили руки вже за спиною. Я звичайно міг спробувати що-небудь зробити і, напевно, зробив би, якби відійшов до цього часу від удару та і від недавньої події — хоча, окрім як на нові синці, а бо й гірше, розраховувати було, мабуть, марно. Я стояв і хитався. Поки мене не перекували, а потім ми пішли пішки до клініки. Як же мало до неї залишилося. Мені здавалося, що ведуть мене на забій, відчуття було препоганим. А чому, власне, здавалося? Швидше за все, так і було, тільки ці, загалом, славні мужики про це не здогадувалися. Єдиний шанс був на те, що до вечора я зможу що-небудь придумати. Дурив себе, звісно, чудово це розуміючи, але не міг не сподіватися — така вже природа людини.

— Коли забиратимете мій труп, знайте: це саме ви мене сюди привели.

— Ще чого, ми трупами не займаємося, — фиркнув товстий даїшник.

— Це точно, — підтвердив Петро. — По трупах — це забійний відділ. Правда, Володю?

— Точно. Ось їм і скаржся.

— Все одно, мене там кінчать. Причому, найімовірніше, в збоченій формі. Нечисто там, в клініці.

— А ти голову в пісок, і не висовуйся, — порадив Петя не то серйозно, не то жартома. Звичайно, він не міг зрозуміти, куди я хилю. Напевно, за параноїка мене має. — так сіпатимешся, як зараз — тебе точно хтось приб’є.

— Ви не розумієте, — намагався я придумати переконливі слова. Такі, в які вони могли б повірити. Мене просто так уб’ють! Вони там на пацієнтах експериментують, а я знаю про це. Я не хворий, я журналіст.

— І працюєш під прикриттям! — немов його осяяло, вимовив Володя.

— Круто, — прорік Петя.

— Коли уб’ють, ви ще пригадаєте мої слова, — похмуро сказав я. Петя навіть якось задумливо глянув на мене, але нічого не сказав. — У них вже два трупи за останні два місяці. Та й хлопець якийсь пропав, — пригадав я про хлопчика-перевертня, якого зарізав. — Можете перевірити.

— Більше нам робити нічого, — відмахнувся Володя, окрім як шизоїдні твої думки вислуховувати і перевіряти.

А ось Петя промовчав, і в моїй душі зажевріла надія.

Наближаючись до клініки, я поволі став відчувати щось дивне. Ніби сонливість. Не те щоб дійсно хотілося спати, але увага розосередилась, стало важко міркувати, я нарешті трохи заспокоївся. Щось ще витало в повітрі, щось незриме, і майже невідчутне для відчуттів, щось на межі фантазій. Я заспокоївся?! Ми майже підійшли до воріт, коли я усвідомив цю думку. Я почав озиратися і прислухатися, але, звичайно ж, нічого не помітив і не почув. Просто зрозумів, що щось подібне вже відчував. Ні, не зовсім те, що зараз, але тим же шостим відчуттям. Це шосте відчуття залишається за межею людського розуміння до тих пір, поки не прокинеться, відреагувавши на зовнішній подразник. Може пройти життя, а воно так і не виявиться. А ось коли ситуація зажадає реакції, ви обов’язково познайомитеся з ним. Швидше за все, відразу навіть не зрозумієте, що вас турбує, не факт, що зрозумієте взагалі, тому що воно дуже абстрактне для розуму. Я б навіть припустив, що у різних людей воно виявляється по-різному. Цього не можна описати. І зараз воно прокинулося.