Розділ «Тінь»

Ви є тут

Тінь

— Ти помреш, — прошепотів хтось за спиною, коли ми швидко йшли по коридору, прямуючи до виходу.

Я здригнувся і обернувся, сподіваючись, що це не мені. Якийсь недоумкуватий немолодий мужик сидів на підлозі біля стіни, дивлячись прямо на мене. Коли я обернувся, він зробив перелякані очі й почав поволі вставати, ніби готуючись втекти в ту ж секунду, коли я бодай на міліметр наближуся до нього. Так і не вставши повністю, він завмер.

— Ти щось сказав? — не найдоброзичливішим голосом поцікавився я. За дверима лунали ридання і чулися звуки вовтузіння. Я почав злитися.

— Ти помреш, — повторив перелякано мужик.

— Коли? — не знайшов нічого розумного запитати я.

— Скоро.

— Завтра?

— Відстань від нього і підемо, — роздратовано кинув Дмитро.

Мужик, здається, почав і справді щось підраховувати — мій термін.

— Ну! — поквапив я, починаючи вірити у те, що той справді розуміє, що говорить.

— Тиждень… здається. Може… ні, або ще… так тиждень. А якщо, — тут у нього закотилися очі, і віщун зовсім заглибився в себе, продовжуючи ворушити губами і щось нечутно шепотіти.

— Так, підемо, — погодився я. — Це просто псих, щоб він язика собі відкусив.

Ми пішли до виходу, але в душі залишився неприємний холодок. Швидше за все, це був просто хворий, щось собі уявив — нічого особливого. Але чому зараз? Саме зараз.

Цілий день пролетів, як одна довга-предовга хвилина. То туди летіти, то там допомогти. Олена, нарешті, дочекалася, коли від неї відчепляться, і сховалася в спільній кімнаті для медсестер та молодшого медперсоналу. День добігав кінця, і у неї жевріла надія, що більше не доведеться працювати. Пацієнти починали стомлювати, якщо не висловитись конкретніше. Це було погано, але її безпосередня начальниця із цього приводу висловилася коротко і конкретно: «Нічого — звикнеш. А трохи пізніше благатимеш Бога, щоб послав хоч якогось цікавого психа». У начальниці теж був важкий день. А потім двері кімнати відчинилися, і перед очима постала сама начальниця.

— Віро Михайлівно, тільки не я! — Олена промовисто глянула на годинник, що висів над вхідними дверима: до кінця зміни залишалося всього лише сорок хвилин.

— Ти, Волкова, ти, — зловтішно сказала начальниця. — Підемо, так би мовити, осягати практику найпривабливіших способів лікування. Про гіпоглікемічну кому що-небудь знаєш?

— Звісно, — трохи не образилася Олена, в університеті вона була майже відмінницею, і Вірі Михайлівні це було чудово відомо. — Вам процитувати, чи своїми словами?

— Не варто. А будеш зазнаватися… ще що-небудь придумаю. Підемо, а то доведеться затриматися після зміни.

І вони пішли. Олена якось не здогадалася відразу запитати, кого піддаватимуть цій процедурі — вона ще погано знала хворих, і їй просто було не дуже цікаво, — але коли Віра підійшла до підвалу і почала відчиняти незамкнені двері, то їй стало цікаво. І страшно. Не те, щоб дуже, адже навколо було стільки колег, але розповідям Ігоря і його товаришів вона вірила до останнього слова — як не повіриш, коли бачиш перевертня, який ще недавно був досить симпатичним хлопцем. Тому серце защеміло від недоброго передчуття, а в колінах почала відчуватися легка слабкість і тремтіння.

— А кого лікуватимемо? — поцікавилася Олена, додавши голосу максимально байдужий тон.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь» автора Жердій Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тінь“ на сторінці 101. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи