Розділ «7. Поєдинок вздовж струмка»

Ще деякий час я придивлявся й прислухався, тримаючи напоготові пістолет і пам’ятаючи про другий за поясом на спині, аж поки побачив його. Мисливський нюх не підвів мене, і перше, що впало в око, це чорні халяви хромових офіцерських чобіт, а вже потім і брудно-жовте «хебе» за кущем ліщини. Велику буру пляму на ньому я також помітив.

Я завмер і спостерігав. Переді мною був озброєний ворог, якому за жодних обставин не можна було вірити. А коли з наміром перебігти ближче до стовбура старого граба я нагнувся й, не спускаючи очей з гарнізонника, метнувся вперед, то обпік кропивою плече й вухо. Я чомусь сприйняв це як попередження, що далі лізти не треба.

Брудно-жовте «хебе» ворога за ліщиновим кущем і з того місця, де я лежав, було непоганою мішенню. Я зручніше вмостився, обняв стовбур граба й, з’єднавши руки за ним, затримав подих і тричі натиснув на гашетку.

Постріли луною рознеслися лісом, і мені трохи заклало у вухах, але я все ж спромігся, тамуючи біль у стегні, швидко перекотитися до іншого дерева. Та черги у відповідь не було, тільки з дерева наді мною зірвався великий птах, мабуть, болотяний лунь.

Гарнізонник як лежав нерухомо за своїм кущем, так і продовжував лежати. Я повільно підвівся й, тримаючи напоготові зброю, підійшов до нього й порухав своїм кирзовим шахтарським черевиком… А коли я перевернув його, то «хебе» на животі виглядало суцільною бурою плямою. Було зрозуміло, що тепер я вже стріляв у мертвого.

Його коротконоге, бездиханне тіло, плескате лице з відкритим ротом, який уже обсіла мошка й куди лізла велика зелена муха, викликали у мене швидше огиду, ніж ненависть. Тільки важкий осад на душі й власна рана на стегні, що знову защеміла. Закортіло пити…

А хіба я кликав сюди, у наш ліс, цього «бойца»? Він міг мене порішити ще там, коло клуні. І якби йому більше пощастило, тепер би мухи лазили по моєму лиці…

Я підняв із землі його автомат, закинув собі за спину й спочатку вернувся до джерела під схрещеними вільхами. У струмку помив руки, а тоді ліг над джерелом і пив, як п’ють усі жителі лісу. Вода була чиста, холодна і приємна на смак, аж поки мені до рота не потрапила маленька лісова жабка.