Розділ «7. Поєдинок вздовж струмка»

– У! Сволоч![14] – долетів до мене схожий на стогін окрик…гуєва.

Він також уже не стріляв.

– Шо, бля, патрони кончілісь?[15] – знову обізвався він із своїх кущів, і в голосі руского було порівну і зловтіхи, і відчаю. – Нічєво, тока матрі нє абасцись! А тєпєря – с поднятимі рукамі! І пісталєт вибрасі![16]

Остання черга з «гочкіса» вийшла куцою, але, напевне, я знов зачепив його: у воді струмка враз з’явилася кров, а невдовзі вже вся вода набула бурого відтінку. Ач, і про пістолет він не забув, подумав я й, лігши на бік, витяг з-за пояса та поклав перед собою трофейні «тетешки».

– На своїх не надійся! Їх тут більше нема! – спокійно гукнув я йому у відповідь.

Звичайно, я й не збирався вірити кацапові, що заліг в кущах і тільки й чекає. Не було сумніву, що він знову влупить по мені при першій же нагоді.

– Ей, хлопєц, дозволь мнє уйті! – нарешті із своїх кущів знову подав голос…гуєв.

– Ти ба! По-нашому заговорив! Не інакше слєдоватєль?.. – Лежачи на боці, я зняв із запобіжників обидва ТТ.

– Слухай, давай договорімся! Дай мені возможность уйті!.. – далі канючив із своєї схованки гарнізонник. – У тебе тоді тоже буде врем’я!.. А іначє…

Але що «іначє» він так і не доказав, бо закашлявся. Деякий час він кашляв, стогнав і відхаркувався, а я лежав і думав, що мені робити далі.

– Чуєш…гуєв! Чи як там тебе? Ти ще чуєш? – гукнув я, коли він затих. – А ти часом не той…гуєв, що перед Різдвом два роки тому допитував наших хлопців, а потім їх тіла з повідрізуваними яйцями кинули на сніг під нашою школою?

У відповідь я знову почув йопкання. Рускій знову лаявся і погрожував. Але я й без нього знав, що сподіватися мені, крім себе, нема на кого. Але до того часу вже дещо придумав і знав, що тепер той недобиток у будь-якому разі мій…

З водою потічка продовжували спливати багряні плями. Гарнізонник, вочевидь, стікав кров’ю, але я також був поранений, і у мене не було часу чекати.

Спочатку я приминав ліктями високу траву вздовж струмка, але там було мокро, й жабки й зелені коники чомусь стрибали мені прямо в лице. Та все ж я якось доповз до поваленого, оброслого мохом сухостою. Попри нього я взяв ще лівіше, маючи намір попід горбом обповзти з тилу того гада в кущах. Я сподівався, що повалене дерево замаскує мої маневри.

Увесь той шлях повзком в обхід руского забрав у мене з півгодини, а може, й більше… Бо годинника у мене не було, й у часі я орієнтувався досить приблизно. Тільки тепер я подумав, що міг би сміло зняти його з руки одного з тих двох, що лежали догори животами в коноплях.

Я то завмирав, прислухаючись до звуків лісу, то пробирався далі, не чуючи вже нічого, крім свого важкого дихання, приминаючи перед собою густі зарості гірчаку, обминаючи кропиву й пластуючи переважно на одному правому боці, щоб рана на стегні була зверху. У правій руці я тримав один з двох ТТ, на якому так і залишив знятим запобіжник… Зачувши піт і кров, з’явилися перші комарі й один великий ґедзь. Комарів я час від часу розчавлював то на лобі, то на шиї, а той ґедзь дзиґотів наді мною до самого кінця.

Від першого ж комара на долоні залишилася велика бура пляма, і мене тоді навіть здивувало, як він міг так скоро насмоктатися? Але потім я подумав, що це не обов’язково має бути тільки моя кров. Може, він уже спробував і того…гуєва?

Кілька разів із трави у мене перед носом випурхували чорні лісові дрозди, і я боявся, що через птахів кацап може здогадатися про моє місцеперебування. Проте ворог затих, і я ще напруженіше вслухався в лісові звуки, вдивлявся у простір між деревами до струмка і далі. А чи він також не залишив своїх кущів? Могло бути й таке.

Я пошкодував, що більше не маю гранат. Одна надія на трофейні «тетешки». Нічого, нікуди він не подінеться, заспокоював я себе, пробираючись повзком далі попід схилом горба.

Шлях мій проліг дугою, а коли я нарешті знову сповз у видолинок, то опинився біля самого витоку, неподалік джерела, з якого брав початок струмок. Джерело било з-під коріння двох вільх, що зрослися стовбурами. Я подумав, що за цими стовбурами непогане прикриття, й, обповзши джерело, обережно звівся на ноги…