Розділ без назви (1)

За пустою станцією на них чекав кеб. Матово-чорного металу, з начищеними мідними заклепками та великими колесами з червоними спицями. Коней поряд не було, а замість візниці блищав вмонтований у лавочку блискучий механізм, схожий на чоловічка в циліндрі. Обабіч нього стирчали високі труби. Не встиг Пол здивуватися побаченому, як збоку пролунало надтріснуте сипіння:

-  Пане... Пане! Кхе-кхе… Прошу!

Пол озирнувся. Біля дверей на колінах стояв чоловік. У нього було роздуте алкоголем обличчя з каламутними очима п’янички. Одяг його давно перетворився на брудне лахміття, а від самого жебрака страшенно тхнуло.

-  Монету, – плямкали нерозбірливо синюваті потріскані губи, – прошу вас... Я помираю від голоду.

Пол не встиг одповісти, як перед ним виріс Сервен.

-  Геть. – У голосі старого слуги не було співчуття.

-  Пане! – жебрак простяг до них брудну руку. – Я ж небагато прошу! Лише однесеньку монетку…

-  Геть, волоцюго. – Сервен повільно поставив валізи на землю. Пол відчув, що зараз станеться лихо. – Негайно.

-  Будь-ласка, – не вгамовувався жебрак, – па...

Все відбулося блискавично. Сервен зробив кров, змахнув мечем – розмите залізне сяйво – і холодне повітря розрізав посвист сталі. Через секунду почувся легкий стукіт невеликого м’якого предмета, що впав на землю. Сервен різким рухом викинув руку праворуч і з клинка червоним віялом розбризкалися дрібненькі крапельки. Наступної миті слуга блискавично сховав меча, промовивши все тим же крижаним тоном:

-  Геть.

Пол навіть не зрозумів, що сталося. Лише через декілька секунд він збагнув, що перед ним лежала обрублена брудна рука, під якою розпливалася кривава калюжа. Жебрак переводив погляд зі скривавленого обрубка на руку, що лежала перед його колінами, і рот в нього безмовно, наче в риби, відкривався та закривався.

-  Рахую до трьох, після чого ти залишишся без другої. – Сервен показово поклав руку на меча. – Один.

Жебрак підхопив свою відрубану руку, схожу на гігантського пораненого павука, різко підвівся, похитнувся і надсилу почвалав геть. Обрубка він міцно притискав до грудей. Зацьковано озирнувшись декілька разів, жебрак зник за рогом станції, і звідти вітер приніс його розпачливе завивання.

За волоцюгою лишився тонкий кривавий слід.

-  Сервене... – юнак ледве видобув з себе ім'я слуги. Ще хвилину тому Пол, хоча й приголомшений надзвичайними новинами, був зібраним та спокійним, але зараз від того не залишилось ані сліду. Він мовби закляк, не в змозі добрати слів, аби висловити той шквал почуттів, що розривав його.

-  Покидьок отримав те, чого заслуговував, молодий пане. – Ніби нічого не трапилося, Сервен підхопив валізи і склав їх до багажного відділу кеба. – Не варто зважати на нього.

-  Ти... Ти! Ти відрубав йому руку... Просто так! – спантеличено вигукував Пол, не знаходячи потрібних слів.

-  Саме так, – кивнув Сервен, наче йшлося про якусь буденну дрібницю, і відчинив дверцята. – Прошу вас.

Приголомшений Крук слухняно сів до кеба. Салон оббитий чорною шкірою, на вікнах важкі бордові штори, але Полу було не до споглядання інтер’єру. Сервен усівся навпроти, двічі ляснув долонями й наказав: