Розділ «ЧАСТИНА III»

Габр промовчав.

— Ну, годі базікати, дурненький, на, попий, — вона простягнула йому пляшку. — Спочатку ти, потім я.

Він закинув голову, але не встиг навіть ковтнути, як вона, сміючись, повалила його в траву... Вода з пляшки повільно виливалася, зволожуючи землю.

— Ніє ... — прошепотів Габр. — Я...

— Не говори нічого. Мовчи.

Вона майже лежала на ньому, і ЇЇ обтягнуті кофтою тугі груди впиралися йому в бік, де серце. Він чув, як часто б’ється ЇЇ пульс.

— Ми будемо щасливі з тобою. Як ніхто.

— Як ніхто, — прошепотів Габр.

Потім вони лежали поряд і Габр говорив:

— Ти не знаєш. Я тобі не розповідав. Я йшов по парку, не пам’ятаю вже, на якому рівні, дуже високо, тому що був туман. І там були майданчики для загорянь. Ну, ти знаєш. Як у Зонах Оздоровлень. І в різних місцях лежали сліпі, по двоє. Один на одному. І потім іще не раз бачив на вулицях у затишних місцях. Адже вони сліпі і почувають себе в безпеці. Не підозрюють ні про що. А я все бачив. Все. Вони думають, що вони весь час заховані, в темряві. Вони не знають про світло. Нічого не знають про світло.

Я теж була сліпою, — сказала Нія. — Перестань. Ти якийсь закомплексований. Тобі потрібно відійти від усього, забути про все. Про все. Що тобі сліпі? Чому ти так часто говориш про них? Вони там, далеко, їхнє життя тепер — чуже. Чуже тобі. Ти вже зрячий, ти можеш це зрозуміти? Ось перейдемо наступну гряду — і все. Вони зникнуть назавжди. Нібито їх не було. їх усіх. Ніколи.

— Я не хочу їх забути, — сказав Габр. — Я...

— Ну що?

— Я живу ними.

— Ти всіма живеш, — сказала невдоволено Нія. —Атак не можна.

— Чому?

— Щоби відчувати далекий простір, жити ним, треба забути. Все забути, жити тільки ним. Він вимагає тебе всього. Усієї людини.

— Забути себе? — запитав Габр.

— Чому себе? Ти що, вважаєш, що Міністр — це був ти?

— Можливо...