Розділ «ЧАСТИНА III»

— Чому я не запропонувала тобі тоді? А хіба я тебе знала?

— А тепер? — запитав Габр.

— Тепер я тебе краще знаю. Ти пройшов колами. Колами пекла.

Вона чомусь засміялася.

Габр перегнув гілку через коліно і з тріском зламав її.

— Як же ніхто в Прозорій Плямі не здогадався? — Він кинув зламану гілку далеко вниз.

— Що я зряча? А ти хіба здогадався?

— Ви тому покликали мене до озера тоді?

— Звичайно, тому, — кивнула Нія. — Ти бачив світ, як і я. І ще ти був такий молодий, набагато молодший за мене.

— Ну і що?

— Мені це подобалося. Ти був молодий, і ти відчував далекий простір, як і я.

— І тому ви відчинили комору?

— Я знала, що тебе мали доставити, і всюди ходила за Оксом слідом. Ніхто цього не бачив.

— Зараз нас шукають?

— А ти як думаєш? Адже ми йдемо цілий день. Вони об шукали всю Пляму і, напевно, зрозуміли, що ти втік.

— І що тепер вони будуть робити?

— Вони прокляті, Габре, я тобі вже говорила. Вони всі прокляті. їм немає місця в цьому житті.

— Як і мені.

— Вище носа! — вона злегка вдарила його пальцем по носі. — Ти виграв. Ти це розумієш? Ти таки вирвався з кола. Один із мільйонів. Один із усіх. А вони, — вона витримала паузу, — вони — ні.

Пролетів якийсь птах над головою.