Розділ «ЧАСТИНА III»

— Чому вони не підуть звідси, якщо в них є нейтралізатори? їм би ніхто не завадив піти.

— Кишенькові нейтралізатори я вкрала з лабораторії, — сказала Нія. — Це контрольні зразки. Вже не знаю, навіщо вони їм знадобилися, адже вони постійно літають в гвин-топланах або сидять у Плямі. Але навіть не в цьому річ. Ти зрозумій: вони сліпі і їм нема куди йти. У них немає далекого простору, яку нас.

— Вам їх шкода? — запитав Габр.

— Я їх розумію. Я занадто багато прожила з ними. Давай перекусимо.

Вона розв’язала рюкзак і дістала звідти їжу.

— Іж. Нам доведеться довго йти.

— Скільки?

— Можливо, все життя.

— Усе життя?

— Ні, я жартую. А може, і не жартую, — мовила серйозно.

Габр взяв із н рук бутерброд, відкусив. Море вдалині було вкрите білими баранчиками. І спалахували в стіні, що йшла від моря в нескінченність, ледь помітні вогники на трасах магнітблоків.

— Ви дивна, — сказав Габр.

— Я просто досвідчена. І набагато старша за тебе.

— Я потрібен вам, так? Зізнайтеся.

Про що ти питаєш, дурнику? — Вона, сміючись, скуйовдила його волосся.

— Там, у Прозорій Плямі, ви вимріяли собі супутника, з яким можна піти в далекий простір...

— Правильно, вимріяла, — погодилася Нія. — А ти щось маєш проти?

Ні, — сказав Габр. — Просто одна жінка... вона теж вимріяла собі супутника життя... А до неї... — він перестав жувати і задумався.

— Ну, щодо неї? — запитала Нія.

Ще інша жінка мріяла про ще іншого супутника і... Я просто вам потрібен.