Розділ «ЧАСТИНА III»

ГЕНЕРАЛ ОКС

— Та ні ж! — Габр смикнувся і вирвав лікоть із його чіпких пальців. — Вони всі зрячі. Всі!

— Хлопче, що ти мелеш? — Окс знову боляче схопив його за лікоть. — Ти мене не обдуриш, чуєш? Припини верзти нісенітниці.

— А я вам кажу, що вони всі зрячі. Всі до одного.

— Ти що, думаєш, стільки поколінь не розібралися б із цією справою? Чорт забирай, що ти верзеш? Як це можливо? Сідай!

Він штовхнув його в кут комори, так що Габр упав на спину, боляче вдарившись об якийсь предмет.

— Чому ви так зі мною поводитеся?

— Мовчати! — Окс, високий, сивий, стояв у дверях, заступаючи світло. — Ти отримував наказ?

— Він безглуздий! Безглуздо пробиратися в ЦЕУ!

— Ах ти ж зміюко! Ти будеш виконувати накази чи сперечатися?

— Я не наймався до вас. Я...

— А вісім наших хлопців? Ті, кого угробили, коли тебе, сучого сина, врятували від осліплення? А ще двоє вчора? їх підстрелили як куріпок. І які хлопці! І все через тебе, паршивця! Ти продався! Признавайся, ти продався їм.

— Кому?

— Пастухам. Пастухам, які женуть стадо баранів. Ти, зрячий, продався сліпцям, сам захотів стати бараном.

— Ні, ні! — закричав Габр. — Ви нічого не розумієте! Все не так! Вони зрячі. Вся Вища Державна Нарада — зрячі.

— Чорт забирай, за кого ти мене маєш, хлопче?! — Окс говорив, розмахуючи рукою. — Міг би вигадати розумнішу казку. По-твоєму, значить, усіма баранами управляють зрячі? Хо-хо! — він голосно засміявся. — Розсмішив ти мене, хлопче. Це залиш для фільмів жахів. А тепер слухай мене уважно: днями будеш доставлений у Головний Зал і заміниш блок. Тепер за тобою по п’ятах слідуватиме наша людина. Тобі не відкрутитися. Якщо спробуєш сач-конути, будеш знищений разом із Електронним Управлінням, зрозумів?

— Ви не зможете його знищити.

— Ну, це ми подивимося, зможемо чи не зможемо. — Його бадьорий сміх знову пролунав у дверях.

— Навіщо тоді вам я?

— Тому що ми хочемо обійтися малою кров’ю, зрозумів?