Розділ «ЧАСТИНА III»

— Ну, і що він відповів?

— Він сказав: добре.

— Він насправді хоче мати сім’ю?

— А ти як думав? Коли я йому розповідаю про наше майбутнє життя, його обличчя стає таким світлим і щасливим. Якби ти тільки бачив! Він так скучив за теплом, бідненький. Бідненький Габрик.

— Ну, гаразд. Я подумаю, — пан Річардсон випустив чергове кільце диму і відклав трубку. — Я не думав, що в тебе так серйозно.

— Серйозно, тату.

— А ти зовсім уже доросла, я бачу.

— Давно вже.

— Ну, добре. Мені пора. Нікуди сьогодні не підеш?

— Тільки з Габром прогулятися.

— Я повернуся рано, сьогодні скорочений день.

— Добре, тату, — відповіла Наталі, підводячись з дивана. Вона прибрала посуд зі столу, заклала в мийну машину, витерла начисто кришку. Ввімкнула електрополив квітів. Потім лягла на канапу і стала дивитися альбоми. Не помітила, як заснула.

Габр лише мить постояв на порозі, вдивляючись у розгладжене спляче обличчя. Потім тихо зачинив двері й пішов, оглядаючись на стіну мегаполіса, до моря.

ІЗ КНИГИ «ЕТИКА» ЖАКА ПУАССОНА

Видано в 14-му численні. Бібліотека Тихого Куточка. 10 примірників.

Наклад 50 тисяч екземплярів.

ІЗ ГЛАВИ З

Сила реальності і відповідальність людини

...Те, що ми називаємо силою реальності, є неминучість оточуючих нас обставин, які сильніші за нас. Є обставини, які в принципі подоланні, а є нездоланні. Ці останні і становлять силу реальності. Припустимо, залізобетонна стіна, яку ми хотіли би пройти наскрізь, є такою силою реальності. Вона змусить нас рахуватися з собою. Такою самою реальністю є і наша смерть. Не менш очевидна і така реальність, як обмеженість наших можливостей: ми не в змозі зупинити морський прилив, відростити людині ще дві руки, зробити похмуре небо блакитним. Отже, людина, народжуючись, потрапляє в певну клітку обставин, які їй ніколи не перемогти. Хоче цього людина чи ні, прилив буде, і на зміну дню прийде ніч, і до двох рук, даних людині від народження, ніколи не додасться третя, четверта. Все це є сила реальності, яка не тільки обступає людину з усіх боків, а й визначає людину, саму її суть і суть її життя.

То наскільки відповідальна в такому разі людина за світ? Вимога «людина повинна змінити світ на краще» ставиться в пряму залежність від питання про можливості людини. Не можна поняття «повинна» розглядати поза поняттям «може», інакше всередині людини виникає конфлікт, який роздирає її. Скажімо, людина, сповнюючись жалю, хоче врятувати всіх риб, які гинуть під час відливу, і вона бігає вздовж берега, кидає риб назад у воду. Але берег величезний, нескінченний, і завтра новий прилив залишить на піску нових риб. Людина відчуває, що «повинна», повинна діяти, щось робити. Але, зустрічаючись лицем до лиця з реальністю, вона одночасно бачить всю безглуздість своїх старань.