Розділ «ЧАСТИНА III»

— Це не він, це я. Я сама захотіла, щоб....

— Ну, ти мене дивуєш, моя дівчинко.

Пан Річардсон підвівся, вийшов з-за столу.

— Ну, що ти маєш проти нього? Чи ти хочеш, щоб я взагалі не вийшла заміж?

— Ні, звичайно. Але я не думав, що...

— Ти не думав, що твій зять буде з колишніх сліпих? Так, чи що?

— Ми не знаємо його, Наталі.

— Але ви ж призначили його міністром. Його, який хотів знищити...

— Але це ж різні речі, як ти не розумієш! Ми пізнали його добре, все дослідили, всі обставини. Знищити... Це була дурниця, те, що він хотів зробити. Дитячі штучки. Коли він сказав, що зовсім не збирався цього робити, ми йому повірили, так. Тому що так і було. Його буквально втягнули в ЦЕУ за руку. А він...

— Ну от бачиш, тату! А ти кажеш — ми не знаємо його.

— Почекай. — Пан Річардсон заперечливо замахав пальцем. — Я повинен це все обміркувати.

— Тато, я вже не можу уявити себе без нього. Я хочу мати дитину від нього.

— Ти? Дитину?

— А що тут такого? Хіба жінки не повинні народжувати дітей?

— Ні, просто... — Пан Річардсон витягнув із кишені трубку і почав набивати її тютюном. — Просто ти завжди була така тиха...

— Що значить «тиха», тату?

— Ну, ти ніколи зі мною так не говорила.

— Тому що мова не йшла про життєво важливе для мене. Ти пропадаєш цілими днями на службі і не помічаєш, що зі мною діється.

— Діється? — глянув на неї пан Річардсон. — Вибач тоді. Я насправді перевантажений справами. Значить, ти хотіла б за нього заміж?

— Так, тату.