Розділ «ЧАСТИНА III»

Все було передбачено в «Оріоні»: м’яке крісло, що переходило у ліжко (потрібно було натиснути кнопку під підлокітником), столик, стереовізор і комп’ютер, прикріплені до стінки; штучні — не відрізниш від справжніх — квіти в кутку і над столиком. Ящик для свіжих газет і навіть невелика дорожня бібліотечка на стінці під стереовізором.

Габрові було добре тут, у затишку, серед світла і зелені. Як мало потрібно людині. Невже насправді потрібно тільки це? Між двома стінками, в кінці проходу, він бачив голову пілота. Всі пілоти в особливій ескадрильї були сліпими. Вели гвинтоплан сліпим методом, орієнтуючись на тактильні та звукові показання апаратури. «Робочі конячки»? Як із цим мириться совість?

— Вибачте, я можу вас запитати?!

— У мікрофон, будь ласка.

— Що?!

— У мікрофон говоріть, надіньте шолом. Він поруч із кріслом.

Звук ішов невідомо звідки. Габр перехилився і побачив невеликий символічний шолом із дужкою і мікрофоном, що стирчав убік.

— Я питаю, чи я вам не заважатиму, якщо буду говорити, — мовив Габр, надівши дужку на голову.

— Ні, пане Міністре. Гвинтоплан поки що працює в автоматичному режимі.

— Ви де навчалися?

— Кінчав вищі пілотажні курси, пане Міністре. А до цього навчався в аерошколі.

— Вам подобається ваша робота?

— Дуже, пане Міністре. Я з дитинства мріяв працювати в Особливій Ескадрильї.

— А туди важко потрапити?

— Майже неможливо. Потрібно пройти дванадцять від-біркових турів. Я до цього працював у загоні вантажних перевезень при самоврядуванні, і то був щасливий.

— Туди теж важко потрапити?

— Мої друзі працюють в 167-й бригаді.

— А що це?

— Вони возять сміття. Це санітарна бригада при медичному ні/тлілі аероштаба. Там ось так сидиш і не можеш поворухнутися. Пілотажна кабіна вузенька і задушлива, один із наших знепритомнів і розбився.

— То навіщо такі гвинтоплани випускають? — здивувався Габр.