Розділ «ЧАСТИНА II»

Студенти поспішали на початок занять, точно зорієнтовані акустичним маяком, який високо крутився над університетськими бункерами.

Габр забіг наперед і сховався за одним із приміщень. Тут були якісь склади, на дверях висіли електронні замки. Склади тяглися вздовж і впоперек до самої контрольної смуги, що виднілася між приміщеннями вдалині.

Ліоз навіть не встигла закричати, коли Габр, затиснувши їй рота, підхопив її на руки і поніс у лабіринт складських приміщень. За одним із них, у кутку, він звалив Ліоз на землю і сів поруч.

Ліоз — жалюгідна істота, одягнена в щось подібне на мішок, із розпатланим волоссям, яке безладно спадало на обличчя, — вся тремтіла. Очі її були заплющені.

— Ліо, — мовив Габр. — Ліо, це я, ти що? Мені потрібно з тобою поговорити.

Вона нічого не відповіла, її руки і ноги трусилися.

— Ну перестань, чуєш? — сказав Габр. — Навіщо ти мене лякаєш?

У відповідь істота затрусилася ще сильніше.

— Ти боїшся мене? Це ж я, твій Габр. Ти ж знаєш, що я тобі нічого не заподію. Я не міг інакше... Ти мене уникаєш, а твої батьки кажуть мені, що ти кудись поїхала. Напевно, це наша остання зустріч.

— Ні, ні, — заголосила істота, жалісливо скрививши сіре, непримітне личко. — Не вбивай мене.

— Ліоз, перестань! — розсердився Габр. — Що ти верзеш? Якщо б я хотів тебе вбити, не було сенсу тягти тебе сюди. Чому ти так вся напружилася?

— Мені страшно.

Габр простягнув до неї руку, хотів погладити, але істота сіпнулася від нього, як від електричного дроту.

— Ти що? У чому річ? — Габр був приголомшений. — Хто тебе так налякав? Припини мене боятися, чуєш? Ти ще любиш мене?

— Ти хворий, —- схлипнула істота. — Ти дуже хворий.

— Ніякий я не хворий. Перестань верзти нісенітниці, — твердо промовив Габр. — Я бачу світ.

— Не можна бачити світ, — сказала істота.

— Але ж я його бачу.

— Це неможливо.

— Звідки ти знаєш, що означає «бачити світ»?