Розділ «VIII»

Подбав і про кошти: залишаючись у числі власників фірми, можу просто отримувати певний відсоток від наших прибутків, не претендуючи на щось більше, але й не відмовляючись від таких потрібних — К’ярі, не мені — грошей. Я готовий жити надзвичайно скромно. Насправді мені багато не треба. Всі кошти, дев’яносто відсотків доходу, що залишаються для мене, йтимуть на підтримання існування К’яри.

Звісно, мене спробували переконати змінити рішення. Найактивніше діяв, як неважко здогадатися, Євген.

Він, ошелешений новиною, що вилетіла з моїх вуст, зачинився зі мною в кімнаті для перемовин і наполегливо умовляв мене не робити дурниць. Але я все ж таки зумів довести йому, що відхід, дистанціювання від поточних справ фірми життєво важливе для мене. Я запевняв, що допомагатиму порадами, залишуся корисним як консультант і автор-вигадник нових схем розвитку нашого бізнесу. Врешті-решт Євген зрозумів: мені не до жартів і попри те, що він залишився незадоволеним — без моїх відвертих пояснень, — таки розвів руками і сказав: «Капітулюю!».

Жодних «прощальних» банкетів я не бажав, запевняючи милих людей, з якими стільки пропрацював, що неодмінно з’являтимуся на фірмі. Тому… не кажу прощавайте, друзі. Просто до скорого побачення! Я з вами, і нашій фірмі, нам із вами, служитимуть мій мозок, мій досвід, зв’язки. Амінь.

По-справжньому мене турбувало зовсім інше: як довго можна зберігати К’яру, і наскільки тривалим є час її перебування в цьому морзі — з будь-якого погляду? Може, її краще перенести в інше місце? Але яке? Олексій і Вітя мусять знати, мають порадити щось, накреслити траєкторію нашого з К’ярою життя разом. У кожному разі, як я гадав, уже маючи досвід роботи санітаром у морзі, зміг би згодом влаштуватися туди, де в разі чого перебуватиме К’яра. Чи в цьому морзі, чи в іншому… То вже технічні проблемки. А фірмі насправді допомагатиму, чим зможу. Адже її існування, розвиток, нові прибутки — пряма моя зацікавленість, основа для нашого з К’ярою буття в цьому місті чи деінде.

***

Того ж дня я пригнав-прискакав, «без пересадок», із уже колишньої роботи до моєї дівчинки й повідомив Олексія про рішення працювати під його керівництвом у патологоанатомці, про рішення бути із К’ярою постійно, а не крадені-лічені хвилини, години. Льоша дивився на мене дещо здивовано. Чи, може, то мені здалося? Адже мій крок був цілком логічний і закономірний.

Та Олексій не поспішав підтримати мене. Він сидів замислений, міркував, не кажучи вголос жодного слова; курив, потім дістав нотатника й почав щось писати своїм дрібнесеньким і нерозбірливим почерком — бісерним, як сказала б моя шкільна вчителька. Згадав про неї і про її назву подібного стилю писання, коли звернув увагу на почерк Олексія. Зрештою Льоша назвав суму, яку він має передати кому слід, аби мене взяли на роботу на таку «годувальну посаду», як він висловився. «Не треба бути Айнштайном», як казав Євген, щоби передбачити подібний перебіг подій: я готувався до такого повороту в розмові, отож, не гаючи часу, вручив йому гроші.

Олексій пішов до лікарні, а я просто розслабився і чекав. Невдовзі він повернувся і сказав, до кого я маю підійти завтра із паспортом і трудовою книжкою.

— Що ж, Сашко, — Олексій прискіпливо глянув мені в очі. — Приступиш до роботи відразу. Ще й отримуватимеш сяку-таку зарплатню. Ну, і подяки в грошовій формі від родичів померлих — за увагу до рідних їм небіжчиків. Гарно?

— Авжеж, — я погодився, підігруючи тону Льоші. — Ти сказав відповідальній за кадри тьоті, що у мене вже є досвід роботи?

— Та натякнув… — зітхнув Олексій. — Сподіваюся, вона не буде шокована, побачивши останній запис у твоїй трудовій книжці з назвою такої крутої посади, якщо ти про неї нам не збрехав, звісно…

— Не збрехав, — мені не сподобався жарт чи твердження Льоші. — Скажу, що фірма збанкрутувала. Або ж податкова вкоротила їй життя. Ну, а «зелень» готівкою трохи пом’якшить прискіпливість…

— Катерини Петрівни. І ще ідентифікаційний код не забудь.

— Не подобається мені світити код абикому. Не податкова ж…

— Та не сци, просто формальність. Усе буде гаразд, — криво усміхнувся Олексій. — А тепер розкажу тобі про техніку безпеки і правила поведінки: ти ж не хочеш через якусь трупну отруту лягти колодою поруч із К’ярою?

***

…А ще згадую, мрію про дачу, лови риби в озері, збирання грибів, смородини, вишень… А ще в мене була, як ти знаєш, маленька подорож Хмельниччиною. Є там дуже гарне село (за часів Хмеля — містечко) з пречудовим єврейським цвинтарем. Епітафії на івриті, а над ними — чорні шестикутні зірки. А ще — нерозкопане городище, міст, що залишився нам у спадок від турецьких завойовників, річка Случ, у якій я ловив рибу… Ліси, поля — одне слово: філія раю.

Тепер із головою поринув у Кузанського. То є диво неочікуване! Його погляди такі сучасні й такі ориґінальні..

Може, через читання, а може, й ні, склав список найхарактерніших рис глобалізації на теренах нашої свідомості: 1) Космополітизм; 2) Апологія Сфінкса (кентавроподібних неприродних поєднань); 3) Демократія як вияв космополітизму; 4) Казково-гротескі мотиви у творчості й мистецтві як принцип зображення; 5) «Неготовість буття» (термін Бахтіна) як одна з причин вищеназваних явищ; 6) Критицизм, а також — скепсис, іронія, карикатура, цинізм, нігілізм як наслідок неготовості буття;