Розділ «Частина восьма Коли день є роком»

Десь зовсім близько почулося тужне виття дикого звіра.

– Вовки?! – Варя підскочила з місця.

– Може, вовки, а мо’, й здичавілі собаки, – пояснила Ольга. – Тих, що не поїли, повідпускали на волю. Бігають зграями, страшніші від вовків.

– А якщо… – перелякалася Варя. – Якщо вони на нас нападуть?!

– Усі голодні, – сказала Одарка, – вовкам теж нема чого їсти. Люди вже виловили всіх зайців і вовкам не залишили.

– Ти так спокійно кажеш, – сказала Варя, прислухаючись до тужного виття звіра.

– Не бійся! – Ольга ляснула її по плечу. – У мене є ніж, у Одарки – сокира, на крайній випадок, запалимо багаття, звірі бояться вогню. Є, є у мене сірники! Я про все подбала!

Варя трохи заспокоїлася, проте, йдучи далі, постійно прислухалася й оглядалася назад.

– Ось і криниця Данила, – нарешті сповістила Одарка.

Жінки поїли, попили води, посиділи на лавці.

– Незабаром буде розвилка, – пояснила Одарка. – Пряма дорога веде в Росію, праворуч – до залізничної колії, куди ми йдемо, а коли взяти з неї ще правіше – до міста. До речі, там дуже гарний Торгсін. Твій Василь міг би виручити більше борошна, якби сюди пішов.

– Скільки вже вийшло, – тихо сказала Варя, згадавши про криївку на горищі, якщо її досі ніхто не знайшов. Про всяк випадок вона вирішила запам’ятати дорогу, про яку казала Одарка.

– Ми підемо в Росію? – поцікавилася Варя.

– Ти що?! – хмикнула Одарка. – Нас одразу ж зловлять! До залізничної колії, яка проходить неподалік від Росії, – пояснила Ольга і підвелася: – Час вирушати!

Коли перед ними простяглися блискучі рейки, був уже ранок. Сховавшись у посадці неподалік, нагодували дітей. Одарка дістала із пазухи пелюшки, сповила маля.

– Хтозна, коли тепер поїси, коли тобі поміняють пелюшки, – сказала вона сумно і поцілувала дитину у щічку.

– Що ти збираєшся робити? – схвильовано запитала Варя.

– Мовчи! – смикнула її сестра.

– Там, – Одарка показала пальцем вперед, – потяг піде на підйом і стишить хід. У посадці повинні бути люди. Ходімо туди.

І справді, жінки пройшли сотню метрів і помітили двох чоловіків. Вони підійшли до них, привіталися.