Розділ «Частина восьма Коли день є роком»

– Запам’ятала? Кричати і нікуди не йти, – повторила Ольга.

– Домовились.

– Бери Сашка, – наказала Ольга сестрі.

Варя тремтячими руками взяла сплячу дитину на руки, поцілувала у носик. Одарка сховалася за рогом будинку, затягнула туди санчата. Жінки з дітьми на руках швидко підбігли до будинку. Ольга поставила дитину на землю.

– Пам’ятай, доню, кричати і нікуди не йти, – повторила вона швидко і додала: – Мама тебе дуже любить.

– Іди за цукерками! – сказала Оксанка і щільно зімкнула повіки.

Варя, як уві сні, присіла навпочіпки, щоб покласти дитину. Ольга кивнула: «Ходімо». Варя підхопилася і побігла за нею, несучи в руках хлопчика. Вона міцно притискала до себе дитину, коли Ольга на ходу обізвала її дурепою, дорікнула, що вона не матір. Погано розуміючи, що діється навколо, почула, як Ольга здалеку подала сигнал доньці, як та почала голосно кричати. Вона не бачила, як з будинку вийшов сторож і забрав дівчинку, яка несамовито кричала і кликала маму. Посадивши Сашка на санчата, жінки швидко пішли, поспішаючи покинути місто. Коли за ними залишився останній будинок, вони зупинилися, щоб віддихатися. Варя згребла жменю снігу, вкинула в рота.

– Ти – дурепа! – закричала на неї Ольга. – Другої такої нагоди не буде! Тепер будеш чекати, поки він помре на твоїх очах?! Спитай он у неї, – вказала на Одарку, – як воно дивитися, як помирають твої діти від голоду! Як вони дивляться на тебе і благають дати їсти, а ти їм у рот можеш залити хіба що воду!

– Краще нехай мене заріжуть і згодують дітям! – не тямлячи себе, розплакавшись, закричала Варя.

– Тьху! – сплюнула Ольга. – Повна дурепа! У мене нема більше слів!

Йшли мовчки. Зупинилися біля криниці перепочити, напилися води, трохи заспокоїлися, бо вже виплакалися. Коли нервове напруження ослабло, Ольга сказала Варі:

– Не кажи нікому, де ми були.

– А що я маю сказати за дітей?

– Скажеш, що в Одарки є родичі у Росії, то ми відправили до них дітей потягом зі знайомим чоловіком. Не кажи, що хлопчика повіз товарний вагон.

– І що ти скажеш, коли все скінчиться і Іван захоче поїхати у Росію забрати Оксанку?

– Ще не знаю, – зітхнула Ольга. – Тоді буде видно, – і додала: – Якщо виживемо. Ще трьох треба вигодувати.

– У мене тепер теж трійко лишилося, – сказала Одарка. – У тебе хоча б чоловік є, а мені самій треба крутитися. Нічого, буду й надалі відьмачити.

– Що робити? – здивувалася Варя.

Жінки переглянулися, посміхнулися.

– Чула, що ночами ходить відьма і доїть чужих корів? – запитала Ольга.