Розділ «Частина восьма Коли день є роком»

– В Росію? – Одарка заговорила до чоловіків.

– А то ж куди? – відповів молодший. – Чи й ви туди?

– Та ні, – посміхнулася Одарка. – Куди нам з приплодом?

– Я так і подумав. Не зможете на ходу заскочити на поїзд, ще й дитину затягти.

– Ми ні, а ось ви б змогли.

– Як то?

– Заскочити і дитину забрати.

– Та ти що?! – вирячився на неї чоловік. – З глузду з’їхала, чи що? Я своїх четверо покинув, щоб доїхати в Росію, там влаштуватися, потім забрати родину, а ти мені нав’язуєш свою?!

Поки Одарка вела розмову з чоловіком, Ольга відвела Варю вбік.

– Тепер зрозуміла? – спитала тихо.

– Не зовсім, – відповіла Варя. – Щось я нічого не второпаю! Одарка хоче віддати чужому чоловікові дитину? Якась дурня!

– Ні. Хоче вмовити забрати дитину на потяг.

– Але ж поїзд вантажний!

– Так. Потрібно покласти дитину у відкритий вантажний вагон. Так багато жінок роблять. Поїзд за півгодини буде на станції, але вже в Росії. Там знають, що так жінки часто чинять, тому перевіряють вагони, дослухаються, чи не плаче де дитя. Дітей забирають і відвозять у дитбудинки. А там уже не пропадуть! Там точно не помруть з голоду, дітей добре годують, вдягають, виховують їх. Тож швидше думай!

– Хіба не можна передати дитину дядьком, щоб він там здав у дитячий будинок?

– Дурна! Він вистрибне з поїзда, як тільки потяг почне стишувати хід перед станцією.

– Я… я не можу! Дитину можуть не знайти, і вона замерзне у вагоні, – сказала вкрай розгублена Варя. – І як тоді знайти її? Де шукати?

– Ніяк! Незрозуміло, чи що? У тебе є вибір: або незабаром віддати дитину Пантьосі, або подарувати їй життя без матері. Сама вирішуй – часу обмаль.

– Ти теж віддаси Оксанку?

– Якби можна було, віддала б. Але вона вже велика, не зможе чоловік заскочити на ходу з такою дитиною. Доведеться залишити в дитбудинку тут, в Україні. Годують погано, але з голоду там діти не помирають.