Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– А ще можна?

– Можна. Слухай, але нікому не розказуй!

Ходить Сталін та й питає,

Чого дітям не хватає.

Нема хліба, нема солі,

А до того ж іще й голі.

– Або ще:

Колосочки я збирала

На колгоспнім полі,

І за це мені дали

Десять літ неволі.

– Досить вам співати! – уже веселіше сказала Ольга. – Потрібно зібрати речі у дорогу.

Вона принесла торбинку, склала туди одяг, рушник, валянки.

– Я поклала кілька пар онуч та валянки, – пояснила Ольга Данилу. – У хлопців були одні чоботи на двох, бо у Василька вони геть зносилися. Пообіцяли у школі видати йому. Біжу, радію, що тепер будуть у дитини ноги сухі, а мене перестріває вчителька і каже, що нема вже наших чобіт, голова сільради забрав для свого сина. Прийшов нахабно і забрав. Й управи на нього немає! Хто бідує, а хто жирує, – бідкалася Ольга, збираючи торбинку. – Доведеться йти у дірявих чоботях, тож коли буде сухо, можна вдягти валянки. Онучі будеш, синку, сушити біля багаття, не носи мокрі, бо ноги застудиш. Зараз підете спати, а я вам на дорогу спечу хлібинку.

Василько усміхнувся, довірливо поклав голівку дідові на плече.

Розділ 74

Нести в Торгсін срібний Георгіївський хрест визвався Василь. Павло Серафимович наполягав, що йти повинен він і лише він, але Варя умовила його відпочити.

Василь повернувся з двома кілограмами борошна.

– Йшов і думав, – почав він розповідати про дорогу, сьорбаючи гарячий суп, – якщо зупинить міліція, то скажу, що несу батьків хрест до Торгсіну. Це ж не заборонено, тому повинні пропустити. Мені пощастило – заслону на дорозі не було. Тож без особливих пригод дістався до міста, спитав у людей, де той Торгсін, мені показали. Заходжу, дістаю нагороду, подаю продавцеві. А він – викапаний єврей! Покрутив хреста в руках і каже: «Ти де його вкрав?» Кажу, що мого батька. «Так він у тебе царський прислужник?» – питається. «Він був фельдшером, – пояснюю, – рятував людей». «І офіцерів рятував?» – «Напевно, бо вони теж люди». – «А, так він панів рятував! Допомагав ворогам революції! Йди з ним геть, доки міліцію не викликав!» – репетує. Насилу вмовив його, пожалівся, що двійко дітей вдома голодні. Змилостивився, каже, що більше кілограма не дасть. Ледь випросив у нього два кіло.

– Кажуть, що за золото більше дають, ніж за срібло, – сказала Варя.