TextBook Варя відкрила обличчя, коли почула батьків голос.
– Усе! – сказав він. – Нехай спочивають собі з Богом.
Батько розрівняв лопатою землю, сипнув зверху снігу.
Розділ 70
Варя, здоївши корівку, сховала у кишеню невеличкий вузлик крупи, яку приховала для Марічки, відлила у глечик молока, обережно засунула його за пазуху. Поки добре прогорять дрова у печі, вирішила сходити до подруги.
Туман жалібно заскавчав, побачивши Варю.
– Потерпи, – сказала йому. – Зараз повернуся і чимось тебе нагодую.
Варя мимоволі поглянула у бік сільради. На вулиці ще не розсіялася нічна темінь, але навіть у присмерку вона помітила на ґанку людську постать.
– Кого це там принесло ні світ ні зоря? – подумала Варя. – Напевно, хтось уже видивляється, що коїться у нас на подвір’ї.
Вона відімкнула хвіртку, вийшла на вулицю. Проходячи повз колишній батьківський будинок, знову не втрималася, подивилася в той бік. Постать була непорушною.
– Хто там? – спитала Варя. Відповіді не було. Цікавість взяла гору, і Варя зробила кілька кроків до вхідних дверей сільради. Волосся від жаху заворушилося на голові, і Варя дико закричала – там висів на мотузці чоловік. На її крик звідкись підбігла жінка, підійшов сусід, а Варя не могла відірвати очей від повішеного.
– То ж голова колгоспу, – донісся до неї голос, як з-під води. – То ж Ступа!
Опанувавши себе, Варя побігла додому. З глечика розплескалося молоко, заливши їй груди.
– Тату! – сказала вона, важко дихаючи, – там висить Ступак!
– Де? – підхопився з ліжка Павло Серафимович.
– Там! – вказала рукою.
Уже розвиднилося, коли Варя знову вийшла на вулицю. Тіло голови колгоспу все ще висіло, тихо погойдуючись від вітру. Що він не сам поліз у зашморг, а йому допомогли, було зрозуміло зі зв’язаних мотузкою рук, заведених назад. Зібралося все керівництво, стояли купкою, про щось перемовлялися. Зібрався натовп цікавих. Люди обговорювали подію, але ніхто не висловив жалю. Варя поглянула на повішеного й одразу відвела очі. У чоловіка було велике, налите кров’ю посиніле обличчя, з рота вивалився фіолетовий язик.
Заскрипіла підвода їздового.
– Тр-р-р! – зупинив коня Пантьоха. Він пройшов крізь людський натовп, зупинився, побачив повішеного і попрямував до нього.
– Стій! – закричав до нього Лупіков. – Ти куди?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розколоте небо» автора Талан С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина сьома Небо одне на всіх“ на сторінці 28. Приємного читання.