Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– Тоді даси?

– Обіцяю! – посміхнулася Ганна. – Скажи мені, ти сьогодні їла?

– Їла.

– Що ти їла?

– Супчик.

– А ще? Хлібчик їла? – тримаючи цукерки на витягнутій руці, допитувалася Ганна.

– І хлібчик їла, – зізналася дитина.

– А ти можеш мені вказати, де схований хлібчик?

– Ні, не можу!

– Чому?

– Прийде Бабай і забере, – пояснила Маргаритка.

– Відчепися від дитини, – втрутилася Варя.

– Не заважай! – відмахнулася від неї колишня подруга і продовжила: – Ти боїшся Бабая?

– Еге ж!

– Давай домовимося: я прожену Бабая, і він більше ніколи не прийде. За це ти мені покажеш, де захований хлібчик.

Варя затаїла дихання. Маргаритка замислилася. Вона дивилася то на тітку, то на цукерки, які та тримала перед самим носом.

– Там! – пошепки сказала дівчинка, вказавши ручкою під дитяче ліжко.

Ганна стала навколішки, відкинула вбік вузол, дістала буханку хліба.

– Є! – продемонструвала вона, розмотавши ганчірку. – Не збрехали, що вночі готували жерти!

– Де мої цукерки? – сіпнула її за спідницю Маргаритка.