Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– Бережіть себе, тату, – попросила Варя. – Я буду на вас чекати.

– От і добре, Ластівко! Мені час. Будь щаслива! – батько усміхнувся, обняв доньку. Вона пригорнулася до його плеча. – Тільки пообіцяй мені, що не будеш плакати.

– Не буду, – Варя подивилася батькові в очі. Вона не знала, чи побачить його ще колись.

Розділ 68

Тяжке, неймовірно довге чекання. Варі здавалося, що час взагалі зупинив свій хід. Довжелезна ніч не поспішала закінчуватися, ранок барився надовго, а день не хотів пускати на зміну вечір. Варя відчувала нелюдську втому чи то від чекання батька, чи від постійного тихого вередливого плачу молодшої дитини. Вона час від часу прикладала до грудей хлопчика. Сашко жадібно та боляче ловив ротиком соски, намагаючись виссати бодай краплину материнського молока, але груди майже пусті. Малюк стискав їх зубками, і Варя кривилася – пекли незагоєні ранки. Потрібно потерпіти, поки дитина побавиться груддю, заспокоїться хоча б ненадовго.

Варя обережно звільнила груди, коли малюк заснув, переклала його у ліжко.

– Мамо, – почала хникати Маргаритка, – я хочу їсти.

– Донечко, – Варя взяла зі столу миску, – йди до мене, я тобі дам бурячка.

Погодувала дитину відваром із буряка. Солодкувата страва – потертий буряк, відварений у воді, але без хліба. За годину дитина знову захоче їсти – відвар лише має солодкий присмак, насправді ж на великий чавун кладеться один невеличкий бурячок, а хліб буде ввечері. Кожному по маленькому шматочку. Дітям з молоком, дорослим – з відваром окропу, в якому плавають вишневі гілочки. Незабаром не буде й такого – доведеться вирубати вишню, яблуні і навіть зарості сливняку навколо могил. Здичавілі кущі слив ніколи не родили й нікому не заважали. Тепер вони – їхній дохід, а з доходу треба буде платити податки. Вирубають зарослі сливняку – оголяться сумні і самотні хрести на могилах…

– Мамо, дай хлібця, – знову плаче донька.

– Маргаритко, не вередуй, – Варя попестила її по голівці, – нема хлібця.

– Молочка дай! – просить.

– І молочка поки що немає.

– А ти візьми у корівки.

– Не дає.

– Чому? Вона погана?

– Ні, вона дуже хороша, але зараз у неї молочко скінчилося, – пояснює Варя і пропонує: – Лягай на ліжко, я тобі казочку розкажу.

Дівча слухняно вкладається на постіль, складає долоньки «човником», кладе їх під щічку.

– Я послухаю казочку, і ти мені даси хлібця? – хитро мружить оченята.

І так завжди. Весь час розмови зводяться до їжі. Завтра буде на ранок «суп» – зварена на воді подрібнена картоплина і дрібка солі, і знову буде «чай» із вишневих гілочок. А на вечір – останній шматок хліба, де більше висівок із проса, ніж борошна.