Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

Кузьма Петрович озирнувся.

– То правда, – тихо відповів він. – Там ліпше становище, ніж у нас. То що ти хотів попросити?

– Коня.

– Коня?

– Так! Не понесу ж я на собі полотно? А я б нишком поїхав і за кілька днів повернувся б. До голови колгоспу я не можу звернутися з таким проханням, бо наперед знаю, що відмовить. Я ж не колгоспник, а куркуль, ворог. Куркуль, у якого нічого не залишилося, – сумно сказав Павло Серафимович.

– Дуже ризикована задумка.

– Знаю. Але це єдиний вихід.

– Дати коня? – перепитав Щербак, розмірковуючи.

– І воза, бо весь інвентар вилучили.

– Добре, – погодився Кузьма Петрович. – Я можу взяти коня на кілька днів, ніби для себе. А якщо з тобою щось трапиться у дорозі? Якщо ти не повернешся? Як я поясню зникнення колгоспної худоби? Мене ж одразу на розстріл.

– Якщо не повернуся за три-чотири дні, – сказав, подумавши, Павло Серафимович, – доповіси керівництву, що я прийшов у твій двір, вкрав коня й кудись подався. Нехай тоді мене шукають.

– Ну ти й вигадав! – похитав головою Щербак. – Мені треба подумати.

– Я не можу чекати. Якщо відмовляєш, то так і скажи.

– Добре. Я згоден.

– От спасибі! – радісно сказав Павло Серафимович, а потім додав: – І ще одне прохання.

– Яке?

– Можеш мені дати мого Буяна? Він усі дороги зі мною об’їздив, усі їх знає. Я вже все обдумав, – збуджено говорив чоловік. – Якщо буду повертатися і занедужаю у дорозі, то кінь сам довезе мене додому.

– Добре, – посміхнувся Щербак. – Дам я тобі Буяна. Тільки про нашу домовленість нікому, навіть своїм домашнім не кажи.

– Та чи я собі ворог?

– І будь обережним, – застеріг парторг, – усюди повно міліцейських заслонів, а ще й грабіжники сидять у лісах.