Розділ «VІІ. Кременчук»

Капітан космічного плавання

— Пішли, пішли! — не вгавав Нкса, схопивши Зоребора за його сталевий протез і тягнучи до коридору. — Пішли, Ігре!

Той безпорадно зиркнув на Соньку. І в цю мить Кременчук рвучко випростався, аж захрумтівши усіма суглобами, і вичавив, не дивлячись ані на кого:

— Всім залишатися на місцях. Я сам. Я спочатку сам подивлюся на те, що воно таке. І, поправивши кашкет, наче до начальства на килим відправлявся, посунув до виходу. Але, не дивлячись на суворий тон, уся спина його камуфляжна виражала якусь розгубу та невпевненість.

Постать капітана в неоновому освітленні вузьких переходів повільно пересувалась на екранах внутрішнього огляду доти, допоки не завмерла біля дверей шлюзової камери. Велика чоловіча долонь лягла на сенсор відчинення. Двері повільно поповзли вгору.

Сіра інопланетна істота лежала горілиць, втупивши великі чорні очі у високу стелю, покраяну рубцями від пострілів лазерів та іншого небезпечного причандалля.

Богдан на мить завмер на порозі, а потім наче в крижану воду шубовснувся. Сонька напружено спостерігала за ним.

Поряд завовтузився Норильцєв:

— Я теж туди пішов. Чого це ми біля екранів принишкли? Чого це він там сам? Самого три роки шукали…

— Сидіти! — голос Такаманохари був напрочуд жорстким.

— Всім сидіти. Ані руш!

Капітан на екрані повільно схилився над невеличким, якимсь дитячим, тільцем, а потім обережно ледь здійняв голову істоти, завівши обидві руки під її потилицю. Начебто щось шукав він там. І, здається, він знав, що шукати. Бо почулося легесеньке, на межі чутності, клацання. А потім…

Сонька мимохіть зойкнула, затуливши рота обома долонями.

— Ч-чорт! — знову зовсім по-кременчуцькі видихнув Норильцєв, а Нкса коротко вискнув, підстрибнувши на місці. Їхнє здивування було зрозумілим. Разом з клацанням на шиї істоти з‘явилась якась тріщинка, що повільно збільшувалась по мірі того, як Богдан однією рукою тягнув голову істоти на себе. За мить голова відділилася від тіла і виявилось, що це — сріблястий гермошлом, з-під якого… Зпід якого з‘явилось неприродно біле обличчя.

Звичайне земне обличчя.

Звичайної земної дівчинки років дванадцяти з ледь кирпатим носом і опуклими губами.

— Сніжана, — прошепотіли побілілі губи капітана. Але був цей шепіт гучнішим за усі крики усіх всесвітів, разом узятих. — Сніжанка… — І зненацька загорлав, відкинувши вбік гермошолом та й притиснувши голову дівчинки до своїх камуфляжних грудей: — Сніжанко, донечко!!! І, наче очікуючи цього крику, повітря раптом вибухнуло виттям сирен, освітлення приміщень запульсувало червоним кольором тривоги, а саму „Софію” кинуло в бік і вона дрібнесенько завібрувала усіма своїми з‘єднаннями.

Перед тим, як кинутися до пульту керування, Сонька ще встигла кинути погляд на Кременчука, що притискав до себе, таке дороге для нього, створіння, розгублено роззираючись в усі боки.

— Нксо, біжи до капітана! — гукнула дівчина, намагаючись зрозуміти, що відбувається з апаратом. — Допоможи йому…

Крчовник миттєво зник з рубки, а Норильцєв, лихоманково роздивляючись показники приладів, розгублено вигукнув:

— Що воно в біса коїться, Соню?! І не зрозумілим було — чого це стосується: чи то приладів, чи то картини, яка тільки-но була видна на внутрішніх екранах.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Капітан космічного плавання» автора Кацай О.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VІІ. Кременчук“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи