Розділ «VІІ. Кременчук»

Всі зайві думки та спогади нажахано ковзнули до найвіддаленіших закутків мозку:

— Ти впевнена? — повторив Богдан. — Мультиплікація розміром в декілька мільйонів світлових років?

— В декілька мільярдів. Ти на показники приладів поглянь.

Блискучий всесвіт на екранах іноді вилискував так, що доводилося примружувати очі. Реальністю на екранах вже й взагалі не пахло. Не буває такої реальності. Такого космосу не буває.

— Соню, а як інші показники? — спитав Зоребор і Кременчук миттєво зрозумів, про що йдеться.

— Поки що не знаю, — знизала плечима Такаманохара. — Певний час потрібний, аби визначитися з усілякими там спектральними зміщеннями.

— Зміщеннями, зміщеннями… — передражнив дівчину капітан.

Голова в нього розпочала гудіти, мов надтріснутий дзвін, але загальний стан, здається, приходив до норми.

Нксі дісталося набагато більше. Стоп!.. А як же нанороботи?! Капітан прислухався до свого організму. Була в ньому якась дивна тиша, але розбиратися з цим поки що було ніколи.

— Зміщеннями… — розпочав було знову Кременчук та й так і застиг із роззявленим ротом: лівий сектор іллюмінаторних екранів видав зображення найближчої планети.

— Ух, ти!.. — свиснула Сонька.

— Точно кажу: електратора клятого механіка, — видихнув собі й Норильцєв.

Нкса зовсім вже перелякано повискував, вчепившись за нього обома руками. Срібні іскри-відлиски пробігали по сплутаних жмутках його смух-трави.

Окрім нього переляканим особливо ніхто не виглядав.

Більше вкрай здивованими усі виглядали. Але Кременчук відчув якусь липку моторошність, що зимно торкнулась його грудей. Просто до області серця торкнулась.

Вражало не те, що планета на екранах і дійсно мала вигляд згаданої новорічної іграшки-кульки. Не те, що на її дзеркальній поверхні відображався увесь космос, переповнений подібними „іграшками”. І навіть не кількість цих відображень вражала, яка мала тенденцію до злиття в єдину, ледь пухирчасту, ртутно-розплескану площину. Ні, вражала сама форма цього небесного тіла. Бо цілком кулястою вона не була. Зблизька ставало зрозумілим, що форма „кульок” уявляла собою величезні багатогранники з гранично опуклими — наче вилизаними — ребрами. І саме такий багатогранник заповнював собою увесь лівий сектор екранів.

— Додекаедр, — шепнула Такаманохара.

— Що?!? — здригнувся Кременчук, наче в нього над вухом загорлали голосно.

— Додекаедр, кажу. Правильний дванадцятигранник, утворений правильними п‘ятикутниками. Ця планета має форму додекаедра. Інші небесні тіла, до речі, здається, теж.

Чи це й не небесні тіла зовсім?