Розділ «VІ. Хот»

— С-с-спокійно, Антілес-с-се, — прошипіло у відповідь. — Наказую нікому не наближатися до реактору. Це справа Електратора — рятувати свою Електоральну Імперію. Вс-с-сім спокійно!

— Оце вірно, — голос Зоребора аж дзвенів від напруги. — Всім спокійно і нікому до нас не наближатись! Бо я цього електрика хрінового на дроти пошинкую, якщо хтось наблизиться. Тільки електрони пострибають!

Дві постаті непорушно завмерли в двох метрах одна від одної.

— Пострибають, пострибають електрони, — хрипко-механічно зареготав Дарт Вейдер. — Це ти, юначе, гарно вигадав.

— Звісно, що гарно. А ще гарніше буде, якщо ти зараз накажеш гопникам своїм випустити „Софію” до відкритого космосу. А сам, спокійнісінько так, зайдеш на борт апарата.

— Який вигадливий молодик!

— Слухай-но ти, електрообмотка недокручена, я з тобою не жартую. Ти на лаштунки свої не сподівайся. Бо беззбройний ти зараз і якщо гадаєш, що шолом твій кебу твою від меча мого врятує, то…

„От дурень!” — смикнувся біля екранів Кременчук, а Дарт Вейдер зненацька крутнувся на місці, подув повітря здійняв полу його темно-лілового плаща і… І Богдан нарешті згадав, про що нагадує йому отой коротесенький кийок, що був приторочений до пояса електратора.

Але робити щось було вже запізно. Бо кийок на млі ока опинився в руці Дарта Вейдера і враз перетворився на рукоять довгого меча з каламутно-фіолетовим, напівпрозорим лезом. Кіношна лазерна зброя із „Зоряних воєн” набула цілковитої і загрозливої реальності.

— Зоребо-о-о-оре!!! Назад!.. Назад, сучий сину! На борт давай, на борт, матері твоїй ковінька!

Від несподіваного випаду елетратора Норильцєв ледве встиг відскочити вбік перед тим, як лазерний клинок рвучко опустився на те місце, де він тільки-но стояв. Лише жеврини сині вусібіч посипалися.

— Наза-а-а-ад!!!

Ще один випад і знову — вдалий стрибок. Ще раз… Ще… Норильцєв стрибав, мов заєць по лугу, втікаючи від пострілів мисливця, а навкруги вже аж мерехтіло від іскор, що не встигали згасати, повітря тріщало електричними розрядами. Довго тривати це не могло. Щось мало статися. І воно сталося.

Богданові раптом здалося, що плин часу почав уповільнюватись, бо, перечепившись через щось, Ігор повільно посунув на гладеньку долівку, розпачливо виставивши перед собою нерозлучного акінака. А Дарт Вейдер вже височив над ним, обома руками здійнявши лазерного меча і явно вирішивши поставити останню крапку в цьому короткому двобої. Який більше нагадував побиття малюка.

- Ігорю-ю-юфью-ю-ють!

Лише за нескінченно тривалу мить Богдан зрозумів, що розпачливі крики Соньки та Р2Д2 не лише сплелися в один, а й набули якогось стереофонічного характеру. Цьому, вочевидь, сприяло те, що чулися вони з різних боків: Такаманохарів з-за плеча, а роботів…

Смішний і недолугий, схожий на хатній пилосос модерної конструкції, Р2Д2 з вереском котився просто під ноги електратора. Той навіть зрозуміти нічого не встиг, а розлючений механізм вже вдаряв його під коліна і гроза усього всесвіту, незграбно змахнувши руками, падав на спину, викреслюючи химерну лазерну криву в лункому повітрі величезної зали.

— Норильцєве, наза-а-ад!!!

Невідомо, чи розпочав би Зоребор Сталева Десниця стрімкий відступ — скоріше, навпаки — якби гнучка дівоча постать, обтягнута золотавим комбінезоном, бурштиновою блискавицею не підстрибувала б вже до нього і, ухопивши за плечі, буквально закидала хлопця до шлюзової камери „Софії”. І Богдан в черговий раз, майже неусвідомлено, здивувався нелюдській силі цього самурайського створіння.

Дарт Вейдер спочатку на мить вражено завмер на своїй худосочній сідниці, а потім захрипів, зашипів, забулькотів, наче невеличкий грязьовий вулкан, по вінця наповнений пекучим лайном.