Розділ «VІ. Хот»

На зіщулене тіло Кременчука він навіть не поглянув. І, дійсно, дивитись там не було на що. Опісля розстрілу корабля з втікачами воно якось миттєво всохло. Більше того, обличчя та відкриті частини тіла капітана вкрилися пухирями та виразками, що помітно смерділи навіть на відстані. Що ж, впертий в‘язень сам обрав свою долю. Хоча, відверто кажучи, такого ефекту електратор не очікував. Він очікував що із загибеллю своїх служок камуфляжна істота позбавиться якихось там зобов‘язань перед ними і піде, врешті решт, на співпрацю. Звільнити він хотів таким чином камуфляжну істоту від її комплексів. Звільнив, здається… Цікаво, від чого?

— Доставте його до медичного сектору, — кинув Дарт Вейдер ескадронникам, що вже схилились над тілом. — Нехай там ретельно розберуться в тому, що з ним сталося і з результатами відразу — чуєте? відразу! — до мене. І ще… — Електратор задумливо подивився на вікно, за краєм якого зникала, наближаючись до шлюзового порталу, трикутна „суперашка”, що розібралася з хитромудрим гудцем та його подругою. — Ще передайте Веджу Антілессу мій наказ: усі наявні сили спрямувати на те, щоб по гвинтиках розібрати інопланетний апарат і за три доби розібратися з принципом його дії. Досить його приладдям мацати. Розібрати й годі! Це — наказ.

— Це неможливо, мій електраторе, — прогуділо від входу і Дарт Вейдер рвучко розвернувся до нього усім корпусом. Триметрова постать командора Розбійного Ескадрону похмуро завмерла перед рядовими ескадронниками, що так і не встигли здійняти, вкрите виразками, тіло. Воно трохи посмикувалося в них під ногами: останні іскри життя болюче залишали його. — Це неможливо, ексцеленц, — повторив Ведж Антілесс. — Певною мірою, на дану мить.

Дарт Вейдер непорушно завмер, очікуючи на пояснення. Командор мовчав. Якось знічено мовчав, що було вже зовсім не схоже на нього.

— Н-н-ну? — прошипіло високовольтною дугою.

— Ота хатня тварина цього в‘язня… Отой кошлатий огузок…

— Н-н-ну?

— Не розумію, чи він приховував свої здібності, чи…

— Ну???

— Мій електраторе, полонена тварина якимсь незбагненим чином відчинила люк радіаційного карцеру, знайшла вихід на експериментально-лабораторний ярус, потім, наче пластмасових ляльок, розкидала моїх підлеглих і…

- І?

— Ексцеленц, хатня тварина цього в‘язня, — величезна ступня командора гидливо доторкнулась до скоцюбленого тіла, — захопила свій апарат і погрожує висадити його, якщо…

— Якщо?

— Якщо його господар за півгодини не буде доставлений до нього на борт.

Дарт Вейдер, заклавши руки за спину, розвернувся до фіолетової сфери Хота, яку вже не застили жодні сторонні деталі. Ескадронники, що знову було нахилились над Кременчуком, застигли, очікуючи нового наказу.

— Командоре, — кинув електратор не обертаючись, — за останній час ти припустився вже декількох грубих помилок. Що з тобою, командоре? Кортить відпочити квартирмейстером на Хоті?

— Мій ексцеленц…

— Мовч-ч-чати!!! — його ексцеленц був розлючений не на жарт. — На Х-хот!.. Молодш-ш-шим унтердартом!.. Механіком „супераш-ш-шок”!

Зловісне шипіння припинилось так саме раптово, так і розпочалося.

— Дивно, — мовив Дарт Вейдер, повертаючись до командора, але дивлячись на тіло, що ще смикалося біля його ніг, — я все зрозумів, але дуже дивно… Нанороботи не можуть переходити від однієї колонії до іншої. Цим порушується фундаментальний закон розвитку для збереження власної організації. Закон збереження власного космосу порушується! Так, ці бранці дивують мене все більше й більше. А тебе, командоре?