Розділ «VІ. Хот»

Ведж Антілесс залишався непорушним, мов чорний стрімчак.

— Не зроз-з-зумів, — невдоволено видихнув електратор, — нічого ти не зрозумів. Цей виродок віддав — передав? переслав? — свою наноколонію отій тварині, аби вдесятиріти її сили й захопити їхню „тарілку”. Нечуваний випадок!

Командор Розбійного Ескадрону продовжував мовчати, не наважуючись перервати розмірковування електратора.

— Кажеш, висадити погрожує? — повернувся нарешті електратор до командора. — Просто всередині Зорі Смерті? Непорядок. Доставте оце… оте… Коротше, з‘єднайте отих змовників, якщо вони так хочуть. Врешті решт, це той випадок, коли дві одиниці разом слабкіші, ніж порізно.

Завмерлі ескадронники знову заворушились, підхоплюючи камуфляжний лантух та й тягнучи його до виходу з Зали Контролю Хоту. Опісля того, як вони зникли в напівтемряві ліфтового порталу, електратор крутнувся на місці, даючи волю почуттям. Темно-фіолетовий плащ віялом здійнявся в повітрі, оголюючи білий підбор та чорний панцир, в якій було закуте те, що мало назву „Дарт Вейдер”.

Ведж Антілесс віддав честь і теж було крутнувся на місці, коли його зупинив шиплячий голос:

— Почекай, командоре, я піду з тобою.

Так і пішли: попереду ескадронники з тілом Кременчука на руках, за ними — мовчазний електратор, а замикав процесію триметровий стрімчак командора Розбійного Ескадрону. Загалом, з боку складалося цілковите враження того, що войовничі мешканці цього світу урочисто проводжають в останню путь свого бойового побратима.

Побратим зник у відчиненій пащі шлюзової камери „Софії”, а за мить звідти з‘явились усі ті служиві, що затягнули капітана туди, поклавши тіло на жорстку долівку. Почулося легесеньке дзижчання і опуклий сріблястий люк відрізав його від неонового простору експериментально-лабораторного ярусу Зорі Смерті.

Електратор похмуро спостерігав за цим дійством, а потім повільно повернувся до Веджа Антілесса, явно збираючись щось сказати йому, але в цю мить навколишній неон вибухнув виском потужних сирен. Дарт Вейдер аж скам‘янів на напівоберту.

— Увага! Увага! — вигулькнуло з тоскного голосіння. — Рядовому складу ескадронів п‘ять, вісім та одинадцять в аварійному порядку піднятись до виходу з Головного Порталу. Апаратам Розбійного Ескадрону „Супер-Додонна/Бліссекс” борти номер один дріб два, один дріб п‘ять та один дріб дев‘ять зайняти бойові позиції на вході до Головного Порталу. Ситуація один. Ситуація один. Проникнення противника до шлюзів Зорі Смерті. Повторюю…

Ведж Антілесс крижанів чорним айсбергом, явно прислухаючись до чогось всередині себе. Тіло Дарт Вейдера обережно зайняло врівноважене положення.

— Що там? — спитало.

Командор через силу відірвався від систем внутрішнього зв‘язку.

— Екселенц, — кахикнув, — прошу дозволу покинути вас.

— Що трапилось?

Виття сирен ставало просто нестерпним.

— Мій електраторе! „Супер-Додонна/Бліссекс” борт два нуля тринадцять, яка була надіслана згідно вашого наказу на ревізію законсервованої бази „Луна”, опісля повернення й входження до Головного Порталу Зорі Смерті… Гм… Опісля входження борт розстріляв декілька кораблів, що в той час знаходились там…

— Щ-щ-що-о-о-о!?!

— …подвійним залпом гармат вивалив перегородку екваторіального ярусу і, вочевидь, має намір розпочати пересування просто вздовж меридіональних ребер.