Розділ «VІ. Хот»

І Люк, безбожно фальшивлячи, з насолодою замуркотів було мольто алегро з Сорокової Моцарта: „Фьюті-фьють… фьюті-фьюті… фьюітьї… фьюті-фьють… фьюті-фьють… фьють-фьють…” Але майже відразу ж обома руками затиснув собі рота й боязко зиркнув на вхід до печери. Там нікого не було. Ані у цю мить не було, ані за пару хвилин напруженої мовчанки не з‘явилось.

— Отож, — кахикнув, потроху відходячи від переляку, місцевий оповідач легенд. — Ми маємо джедаїв тільки веселити та про справи героїчного й великого минулого оповідати. Аби в них бійцівську наснагу підтримувати для підвищення загального теперішнього тонусу організму. А ви!.. До мрій їх закликаєте, до невпорядкованого ясновельможним Дарт Вейдером, Великим та Незнищенним, майбутнього! Ох, тривалий час вам в карцері нидітись доведеться, відчуває моє серце!

— А чого не нидітись? — спокійно лягла на свою кам‘яну койку Такаманохара. — Світло, тепло, чисто. Ніякої тобі антисанітарії, — зиркнула вона на малесенького робота-пилососа, що прогудів до пройми дверей, засмоктавши по дорозі з долівки крихти, що впали туди під час їхньої вечері. — Можна нидітись, — підтвердила свій висновок. — До того ж он і їжу ти непогану приносиш.

— Та як же… та як же… — розгублено засовався Люк на камені своєю худезною сідницею. — Яка ж це їжа?! Та й життя ж назовні, життя!.. Шоу, вистави. Повний тобі тонус. От завтра перегони мають відбутися. На Кубок Розбійного Ескадрону. Конкурс кращої секс-пари, знову ж…

— Та начхати нам на усі ваші розваги! — промовив Ігор, теж займаючи горизонтальне положення і ледь не спихаючи Люка з лежанки випростаними ногами.

— А їжа, їжа!.. — не вгавав той. — В ресторації „Остання битва”. Не те, що оці консерванти, які мені наказано вам тягати.

— Нічого, перетопчемось.

- І звільнення в Леї не прохатимете?

— Нехай вона сама попрохає, щоб ми прийшли до неї.

Вражений гудець лише руками розвів:

— Та звідки ж вас таких на перевиховання та консервацію направили? А як в наглядачок опції вимикати розпочнуть? Хіба ж тривалий час ви витримаєте, як ні з ким спілкуватися не зможете, нікого не зрозумієте? Директив унтердартів не почуєте?!

— Повір, Люче, дуже тривалий час ми без директив протриматися можемо.

— А як потім опцію обігріву відімкнуть?

Ігор з Сонькою обмінялися швидкими поглядами. А потім Зоребор сів, уважно, як нещодавно й Такаманохара, роздивляючись свій браслет. Посмикав його. Спочатку слабенько, потім — сильніше й сильніше. Наручник тримався міцно.

— Слухай-но, Люче, — перевів Норильцєв погляд з браслета на гудця, — а наглядацьку опцію теж вимкнуть?

— Вимкнуть. Коли ви на консервант закрижанієте остаточно й безповоротно.

— От, млин! Так чого ж унтердарти твої не розпочнуть саме з цього? Скоріше б на вимоги деякі дехто згодився.

— Так по важкості, по важкості… Аби час зберегти. Найважче — це одноманітне харчування. Потім — без видовищ та директив залишитись. Холод, він навіть для гудця не найстрашніше випробування. От без їжі… От без видовищ… Без директив… — заціпило Люка. — Як же без тонусу для організму? Непорядок!

Норильцєв лише головою покрутив. Втім, така черговість залишала, здається, їм з Сонькою певні шанси на порятунок. От би ключі від браслетів-наглядачок відшукати!

— Слухай-но, друже, — мовив вкрадливо, — а ці штукенції якось знімаються?