Розділ «VІ. Хот»

Це була невеличка печерка з вікнами, прорубаними просто в скелі, і двома такими же лежанками. Але на цьому всі незручності закінчувались. Замість пацюків під ногами бігали мініатюрні роботи-прибиральники, темряву розганяло м‘яке люмінесцентне світло, а холод і сирість, як би вони навіть і були, зовсім не відчувались, завдяки тепловим коконам, створюваними їхніми браслетами.

Втім, як виявилось, браслети грали і ще одну важливу роль. Про неї вони взнали лише тоді, коли Ігор спробував вийти за ніким незамкнені двері. Після цього він подолав майже десять закрижанілих східців, що вели у фіолетовий присмерк, перед тим, як попереду зросли дві чорні постаті і два довгих хлиста, схожих на Леїн, вп’ялися в його тіло. Дуже боляче вп‘ялися, не дивлячись на наявність кольчуги. А, може, саме через неї. Бо хлисти, як виявилось, несли в собі потужний електричний заряд.

Другу спробу покинути карцер незабаром здійснила Сонька, але їй теж не пощастило. А самий неясний здогад щодо другої функції браслетів підтвердив Люк, який справно, три рази на добу, приносив їм їжу.

— Ну зовсім темні гудці! — знизав він плечима у відповідь на пряме запитання Такаманохари щодо цієї проблеми. — У вас що, таких наглядачок немає?

— В перший раз бачимо.

Люк недовірливо зиркнув на дівчину:

— Я можу повірити, хоча й це — велика рідкість, що на вашій планеті тепло і вам непотрібно обігрівачів. Я навіть повірю, що у вас усі поліглоти і тлумачів вам теж непотрібно, але…

— Ось воно що! — вигукнув Зоребор, згадуючи своє розгублення під час першого спілкування з Леєю.

— …але я ніколи не повірю, що у вас немає наглядачок і ви щохвилини ризикуєте порушити встановлений ясновельможним Дарт Вейдером, Великим і Незнищенним, порядок місцезнаходження через те, що за вами ніхто не спостерігає, — не звернув на нього уваги Люк.

— Ось воно що! — в свою чергу видихнула Такаманохара і піднесла руку до обличчя, прискіпливо роздивляючись свій браслет. Він здавався цільним, литим, світився червоним світом і зняти його не уявлялось ніякої можливості.

— Тобто, ми звідси нікуди піти не можемо? — здійняла, врешті решт, очі дівчина.

— Ви ж у карцері, — знизав той плечима. — Тим більше без визначеного терміну утримання. Ще тим більше, що підозрюєтесь у співанні фантазій. Тобто, якщо ще по ланцюжку про це вже не повідомлено, то все ваше життя лишень від ласки Леї залежить. Втім, воно в будь-якому випадку від неї залежить.

— А від Джабби?

— Джабба, звісно, не проти того, щоб головного квартирмейстера підсидіти та її місце зайняти, але… Але поки що сил в нього малувато. І зв‘язків.

— Ото втрапили…

— А чого дивуєтесь? Чи не знаєте яке до гудців ставлення у джедаїв? Тим більше не просто до гудців, а до співців фантазій, фантазерів.

— Співців, співців!.. З чого це ви всі взяли? Які такі фантазії?!

— З чого, з чого!.. — передражнив Люк Соньку, трохи повагався, а потім сторожко присів на краєчок лежанки Зоребора. — З того, що нема чого було за першої-ліпшої нагоди про світле майбуття гудіти.

— Та яке таке майбуття?! — захвилювався вже й Норильцєв.

— Як це „яке”? А оце що таке?