Розділ «V.Арракі»

- Іркут-ей! Соо-соо-соок!

Капітан з дівчиною перелякано обернулись до нього. Невже ж і цей!?!

— Що означає тінь, яка відображує битий шлях Божеського Визначення? — не звертаючи на них уваги, запитав Норильцєв у Нкси.

Той на хвилинку замислився, а потім прорипів вже зовсім чужим проіржавленим голосом:

— Вона попереджає про те, що символи осяяні тоді, коли їхній первісний сенс втрачений, і що підсумку усіх значень, яких можна досягти, не існує.

- Ігоре?

— Не звертайте на мене уваги. Просто я Нксу перевіряв. Як би я не був на сто відсотків впевнений в тому, що він не знайомий із земною фантастичною літературою, то…

— То?…

— …то сказав би, що він на пам‘ять знає усю „Дюну”. Так і сипле термінами звідти.

Піррянин, нарешті, заспокоївся і знову завмер не віддалік від дивних слідів, залишених на обшивці „Софії” зброєю чорних кіллерів, застосування якої ставало вже звичним для землян. От тільки типи зброї чомусь стали різними. Кременчукові знову здалося, що на нього з усіх кутків бункера дивляться мільйони холодних павучих очей. По тому, як Зоребор з Такаманохарою раптом теж розпочали роззиратися по боках, можна було зрозуміти, що й вони теж відчувають щось подібне.

— Гаразд, — мерзлякувато пересмикнув плечима Богдан, — обдивились, послухали, перевірили, що аж ніяких серйозних пошкоджень на корпусі немає, треба й честь знати… Пішли до середини… Треба з двигунами тепер розібратись: чого це вони скисли? Тут Такаманохарі й карти в руки. А ти, Ігоре, за Нксою подивись. Не знаю, де він „Дюни” начитався, але те, що перелякався хлопець вкрай, то це точно. І ще… Про всяк випадок, усі чергувати будемо, аби жодна зараза в полі зору неочікувано не з‘явилася. Зоребор — перший.

— Капітане, а ви не вважаєте, що це й насправді може бути Дюна? Тобто, Арракі?

— Ага, Арракі… І вигаданий Пірр — Пірром був, і Сорора — Соророю, і Арканар… — Богдан осікся, боячись нагадувати хлопцеві про Румату. — Дюна, розумієш! Арракі!.. Знову про бібліотеку космічну гроші! — Богдан старанно оминав напад чергового божевілля. — І взагалі, ти що, не пам‘ятаєш?! Там же бедуїни оті вільні були, черв‘яки піщані, спайс-меланж, інтриги усілякі дворцові. А тут… Жодного тобі життя.

— А двійники звідки? — встряла таки Сонька.

— Та й та Дюна, — наче не чуючи її та погоджуючись з Кременчуком, хитнув головою Норильцєв, — була розташована в системі Канопуса. Схожа ця зірка на Канопус? — запитав він невідь в кого, дивлячись на те, як у проламі за обрій сідає величезне капловухе світило.

— Це в тебе спитати треба, — пирхнув капітан. — Чи он у Такаманохари. Це ж ви у нас астрономи-теоретики. Я більше практик. І от, як практик, кажу вам: а, ну, хутко — двигуни лагодити! Бо ще двійко вихорів здійметься — нас тут назавжди засипле-поховає. І допомоги трикутної в цьому не знадобиться.

— Бі-ла кайфа! — ледь насмішкувато кинув Норильцєв.

— Чого? — визвірився Кременчук. — Який такий кайф? Я тобі покайфую зараз!

— Спокійно, капітане. Це — по-дюнівські „амінь”. Тобто, подальше не потребує тлумачення.

Кайфувати було ніколи. Опісля того, як встановили графік чергування, усі, окрім крчовника, розбрелись по „Софії”, поступово приводячи апарат до ладу і лише зрідка збираючись докупи в центральній рубці. Але на тривалий час збиратися не виходило. Ось і зараз…