Розділ «IV. Арканар»

Богдан спробував рвучко сісти, але відразу відчув, як увесь навколишній світ пішов по колу. По тому, мабуть, колу, про яке Сонька розповідала нещодавно. А де вона, до речі?…

Всесвіт, усе ще погойдуючись, розпочав потроху зупинятися. І відразу ж прийшло відчуття тягучої нудоти. Ох, бідна ти моя голівонька!

— Я ж казав, казав, щоб ти лежав, Крчуче, — заметушився піррянин.

— Такаманохара де? — запитав нарешті капітан вголос, спираючись спиною на стінку каюти. — Що воно взагалі трапилось?

Крчовник застрибнув на ліжко і сів поряд з Богданом, хилитаючи ніжками, прихованими пасмами смух-трави.

— А Сонька пішла з високошанованим Вагою Шасі. Її на борту немає. Ігр розповів високошанованому барону, звідки ми взялися, але він, здається, йому не дуже повірив. Бо Соньку із собою забрав. Вона з високошанованим Вагою Шасі пішла. Її на борту немає, — закінчив Нкса обіг своїх думок.

— Куди ж вона піти могла? — скривився капітан. — Без скафандру?

— А він не потрібний їй, не потрібний. Бо вони з Ігрем „Софію” до станції завели. Чи то до Комуни. Зоряних Баронів. Тут повітря нормальне. В Зоряних Баронів.

— Як це „завели”?! — знову тіпнувся Богдан, вже зовсім не звертаючи уваги на безлад, що відбувався в його голові. — Добровільно???

— Авжеж. Вони тепер все добровільно роблять. І Ігр, і Сонька. А я вигляд роблю, що роблю. Я правильно роблю? — повернувся крчовник до капітана.

А той, врешті решт, згадав порожні очі Норильцєва й Такаманохари.

— Слухай-но, — повернувся в свою чергу до Нкси, — а яким чином вони все роблять?

— А високошанований Вага Шасі подивиться на них, меча, що світиться, увімкне, то вони й роблять. Що він скаже.

— А ти?

— Я? — голос піррянина став якимсь задумливим. — Мені іноді теж хочеться робити те, що високошанований скаже, але… Але до Жви далеко йому. Бо Жва сильніше оповідала, а в нього так — не оповіді, а побажання.

— А я?! — раптом схлипнув Кременчук і відчув, як щось пекуче наповнило йому очі. Дурня якась!

— Ти-и-и?… За тебе, Крчуче, високошанований Вага Шасі сказав, що ти — хвеномен. Наказав тебе до каюти запроторити й чекати, поки він справжніх фахівців приведе. Отож. Ігр тебе зовні сторожує, а я, Круче, всередині наглядаю.

Так, зрозумів Богдан, змахуючи оте пекуче, що вже вислизало з очей на щоки, так, здається, гіпноз. Підсилений, можливо, якимсь випромінюванням з меча. Та й очі в „птахів” он теж як світилися! Норильцєв з Такаманохарою відразу ж під нього втрапили, а Нкса… Нкса призвичаєний до більш сильного ступеню гіпнозу: он як Жва над ним та одноплемінниками його знущалась. З грдянами заразом. Сам же він… Сам же капітан гременецької водної міліції… Гм… А що — капітан? Що з божевільного взяти? Сказано ж: безголовим сокира не страшна. Та й опісля Сорори зась комусь його загіпнотизувати! Через принцип.

За дверима почулося човгання кроків, що наближалося до них.

Кременчук напружився для створення власного фантому і… І майже миттєво відчув у голові якусь прапервісну болісну порожнечу: наче шматок мозку в нього вирвали. Фантом не створювався. Лише лахміття якесь мануло було в просторі й відразу ж зникло. Тобто, чи то Норильцєв зі своїм ударом, чи то високошанований зірково-циганський барон зі своїм гіпнозом, але в мозку Кременчука знову щось змінилось. Та що це за пошесть така!