TextBook Струснув сивими вусами, а потім раптово прямо в очі:
– Тут є хвора дівчина… Вона… знає, що по той бік мовчання.
– Ви про що?
– Не скривдиш сироту?
– Кого?
Старий аж нахилився до його очей, немов збирався розшифрувати ієрогліф:
– Ні, бачу, що не скривдиш. А вона тобі допоможе.
– Мені? Щось загадками ви заговорили.
– Зрозумієш все. Ходімо.
– Куди?
– Куди-куди. Проведеш старого діда, а то ще вітром де знесе, що хворостину.
Доріжка привела до будівлі вже знайомої, навіть під ті самі вікна. Анатолій не втримався і навіть озирнувся, шукаючи очима фантом Звіра. Саме сюди Горицвіт приїздив щодня й просиджував годинами, завжди палив й чекав чогось, на що й не сподівався.
– Дивишся, синку? Мо’, який знайомий тут?
– Та ні…
– Тоді ходімо, обережніше. Нам по сходах аж на другий поверх.
– Другий?
– Ой, це зараз що до Місяця дійти, старому капцю. Допоможеш?
Сходи. Рука Степана Олексійовича спирається на його руку. Він і справді висох, самі кістки. А може, то життя виходить із вологою? Мучиться, напевно, а ні слова, тільки дихається важко. Забракло сил, спинились, постояли вже у коридорі – довжелезному. Вони в лікарнях всі такі, все одно що тунелі з одного світу в інший.
– Ось ніби і прийшли. Сьома палата. Утомився я. Постукай, тільки тихо, там дитина.
– Дитина? Степане Олексійовичу, щось я не збагну нічого. До кого ви привели?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кола на воді» автора Сердюк О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „По той бік мовчання“ на сторінці 15. Приємного читання.