– Та ні…
– Тоді ходімо, обережніше. Нам по сходах аж на другий поверх.
– Другий?
– Ой, це зараз що до Місяця дійти, старому капцю. Допоможеш?
Сходи. Рука Степана Олексійовича спирається на його руку. Він і справді висох, самі кістки. А може, то життя виходить із вологою? Мучиться, напевно, а ні слова, тільки дихається важко. Забракло сил, спинились, постояли вже у коридорі – довжелезному. Вони в лікарнях всі такі, все одно що тунелі з одного світу в інший.
– Ось ніби і прийшли. Сьома палата. Утомився я. Постукай, тільки тихо, там дитина.
– Дитина? Степане Олексійовичу, щось я не збагну нічого. До кого ви привели?
– Кажу ж, що зрозумієш. Стукай.
Двері здались картонними, бо з-за них почувся голос, неначе його власниця стояла поряд. Ніжний. Таким лише співати колискові.
– Увійдіть.
– Таєчко, а ми до тебе в гості. Не потривожили?
Світла постать підвелась із ліжка. Дівчина була вся біла-біла, одного кольору із стелею та стінами, і здавалася єдиним цілим з лікарняною палатою, лише рухи й видавали в ній життя.
– Та ні, Степане Олексійовичу. Все гаразд. А ви сьогодні як почуваєтесь?
– Як? Козак! Ксеня, бачу, спить?
Посміхнулась:
– Поїла щойно, тепер спатиме.
Степан Олексійович дрібними кроками, аби не потривожити, підійшов до дитячого ліжечка, перехилився, посміхнувся й неначе помолодшав.
– Ох і красуня. Старий дід – а памороки відбиває. Сонечко ти наше. Та що це я? Таїсіє, ми… Це… Як же пояснити? Вам поговорити треба ось із цим чоловіком. Розумієш?
Світло-блакитні очі намалювали запитання:
– З ким?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кола на воді» автора Сердюк О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „По той бік мовчання“ на сторінці 16. Приємного читання.
TextBook