– Ну як же? Господи, та я ж, старий пеньок, забув вас познайомити. Це – Анатолій Миколайович Кравченко, батько Оксанки.
Незнайомка мимоволі здригнулась й опустила очі:
– Так, я… чула. Співчуваю.
Анатолій стояв ні в сих ні в тих:
– Спасибі.
Степан Олексійович кахикнув:
– Ой! Мені вже час. Крапельниці кляті. А ви поговоріть, дітки.
І пішов, тихенько зачинивши двері за собою, у кімнаті зависла тиша з присмаком паленого листу. Жінка чомусь боялася підводити очі:
– Не знаю, з чого почати… Словом, я… я… матір дитини Віктора Федоровича Горицвіта.
Анатолію здалось, що лікарняну палату проковтнула димова завіса.
– Хто?
Жінка зіщулилася й повільно відірвала від підлоги очі. Красиві. Змучені. Їй важко дихати – настільки, що його легені рефлекторно набирають повітря за них двох. Кивнула у бік ліжечка:
– То Оксанка… його дочка. Їй п’ятий місяць.
– Постривайте, але ж… Як дитина?
Посміхнулась:
– Просто. Від кохання народжуються діти.
– Його дочка… Оксанка?
– Так. Але про неї нікому не відомо. Вірніше, про те, що Оксанчин тато – Горицвіт. Для мене це важливо. Дуже. Тому прошу, аби все сказане лишилося в цих стінах. Обіцяєте?
– Обіцяю.
– Та ви присядьте, бо розмова вийде довгою, хоча… нам лише здається, що життю нема кінця, а насправді – вміститься у кілька речень. Так вийшло із моїм, і його – також. Дивовижно, але обидва задихнемось. Він… втопився, а в мене розкладаються легені, лишилось… Лікарі остерігаються говорити правду, хоч я здогадуюсь… Зараз не про те. Ви… ви… пробачте… Знаю, що просити про таке не маю права, та й ніхто не має, але мені простіше: у мене вже не лишилося часу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кола на воді» автора Сердюк О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „По той бік мовчання“ на сторінці 17. Приємного читання.
TextBook