TextBook Вийшов із будинку, постояв, мовчки дивлячись услід. До ніг підбіг собака, висолопив язика, два рази гавкнув.
– Що, друже, бовдур я. Куди ти кличеш? Ну?
Пес тягнув за штанину до гаража, там нині оселились Віталій з Лілією. Зраділи й на порозі видали всі свої секрети:
– Ми шукаємо житло!
– А Ліля скоро стане мамою.
Обличчя дівчини сяяло, як новорічне деревце в очікуванні дива:
– Лікар вірити відмовляється. Щоб з моїм діагнозом!
Віталій поцілував довгу шию й здмухнув волосся.
– Ти – не хвора, ти – моя.
Ліля сміялась:
– Лоскотно.
– Щасливі.
Обидва завмерли, немов завинили у чомусь вкрай серйозному.
– Дурненькі. Це ж так добре.
– Якщо… Якщо Господь допоможе, і я виношу цю дитину, ви станете хрещеним?
– Я?
Одночасно:
– Звісно. Ви ж наш чарівник!
Від них йшов з відчуттям тепла на рівні серця. Доля таки є, для цих двох, для Богданки.
* * *Зібрався і поїхав до дівчинки. Він часто там бував, але ніколи не підходив, спостерігав здаля. Боявся? Ні. Це важко пояснити. Немов відтоді, як загинув Горицвіт, вони обидва бережуть ту смерть. Хоча… Богданка цього разу, на диво, швидко відійшла і вже наступного дня малювала на піску біля собачої буди все ту ж саму веселку. Ніна Митрофанівна натомість ще ой як довго боялася відходити від онуки, нишком витирала сльози, шепотіла молитви, коли ж уперше помітила Анатолія біля свого двору, хотіла підійти, проте, мабуть, збагнула, що не варто, й самими вустами прошепотіла:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кола на воді» автора Сердюк О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „По той бік мовчання“ на сторінці 11. Приємного читання.