Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Я бачу — то брехня, та вірю їй,

Коли мене приймає за хлопчину,

Ненавченого в школі життєвій.

Так, юнаком вона мене малює,

Хоч знає, що пройшла моя весна.

Я ж вірю їй, хоч знаю, вірю всує:

Тут з двох боків панує лжа одна.

Моя кохана підбрехати рада,

Я рад: за юного беруть мене!

Роки в любові — то гірка завада,

Тож любе їй довір'я показне.

Ми дурим одне одного навзаєм

І наші вади брехнями влещаєм.

Не клич мене виправдувати шал,

Яким доводиш серце до знетями,

Як хочеш вдарити — бий наповал,

Та не підступним оком, а словами.

Скажи: кохаю іншого — і квит!

Та не відводь од мене свого зору,

Там виставляючи мене на спит,